“Марiя” Уласа Самчука – роман-документ про геноцид українського народу (ІІ варіант)


До зображення образу матері звертався не один письменник. Згадаємо, наприклад, образ матері у Тараса Шевченка, його наймичку, яка готова йти за своїм сином хоч на край світу, його божественно-міфологічні образи матерів з дитиною, згорьовних українських жінок. Та й кожен український поет чи прозаїк так чи інакше виписував у своїх творах її – першооснову людського існування, найголовнішу людину для кожної людини. Матір.
Символічна назва роману Уласа Самчука – “Марія” – немов готує читача до певного куту зору на центральний образ твору, надає йому містичної глибини й трагедійності. Марія, як і Божа матір, – жінка, що має дитину, живе заради дітей, заради їхнього щастя, жертвує собою. Але, з іншого боку, Марія Самчука – це земна жінка, вона прагне щастя і для себе, готова боротися за своє особисте кохання, йти навіть супроти громадської думки. Тому образ її неоднозначний, глибокий, як саме життя.
Чи можна назвати героїню роману Уласа Самчука звичайною жінкою? І так, і ні. Так, Марія є уособленням усіх українських мате рів, що підтверджує й посвята до роману: “Матерям, що загинули смертю на Україні в роках 1932-1933”. Але вона й незвичайна, бо далеко не кожна жінка зважилася б так гостро виступити проти народної моралі за своє кохання, за право на щастя, як це зробила Марія.
Розповідь про життя матері-селянки носить у Самчука характер

легендарності, чому сприяє масштабність змалювання життя Марії. Недарма письменник, немовби прагнучи бути об’єктивним і точним, зазначає: “Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі”.
З одного боку, перед читачем постає життя звичайної жінки, що народилася в простій сім’ї, рано осиротіла і зазнала багато горя й радостей. Залишалася вона завжди сильною і вміла радіти, вміла виливати свої почуття в пісні. Щедрою була Марія до землі й людей, вміла працювати й відпочивати, сумувати й радіти, не боялася щирості почуттів і вчинків. А ще вміла вона усім серцем любити: ломлю, людей, природу, пісню. І коли покохала дівчина, то віддала усю душу своєму коханню, не могла, здається, її втримати б і весняна повідь. Та життя буває жорстоке до кохання, і обставини зруйнували щастя дівчини, забравши у неї коханого, коли пішов той служити до армії.
Чи зрадила Марія своє кохання, коли пішла заміж за Гната? Ні, вона просто з притаманною їй щедрістю душі пожаліла людину, яка потребувала ласки й опіки, любові й прихильності. Тому й вийшла за нього дівчина. І намагалася із відвічною жіночою терплячістю й смиренністю побудувати сімейне щастя, звити затишне гніздечко. Дітей родила Марія, та відібрав у неї Бог дітей. І горе оселилося в її серці. Чи не є істотною та деталь, що діти від Гната помирали? Немов не могли жити, народжені не в коханні, а в обов’язку. Та й не відповідало це присилуване щастя щирості душі Марії, не могла вона прикидатися ні щасливою, ні нещасною. Тому й кинулися, неначе в омут, за своїм коханим, пережила горе й нестатки, грубість і байдужість, а потім силою своєї любові змогла зламати крижаний панцир Корнієвої душі, повернувши його до селянської мудрості та доброти.
Сила материнської любові рухала усіма вчинками Марії, і доля її материнська не була легкою. Живими лишилися всі її діти, народжені в любові, тільки пішли різними шляхами. Старший, Демко, під час Першої світової війни потрапив у німецький полон, з якого не повернувся, отже, його мати віддала війні. Наймолодший син, Лаврін, був репресований як ворог народу. А середній, Максим, багато в чому схожий на батька, одягнув у роки революції шкірянку та взяв до рук маузер, ставши втіленням сліпої бездумної сили, яка знищила і його брата. Усіх їх ростила Марія однаково, та не вдалися всі чомусь у матір та батька, немов час новий буремний творив їх за своїм бажанням. І мати прощала дітям доти, доки не переступали вони межу людяності, турбувалася про них до останнього свого подиху. І в часи лихоліття, немов горлинка крилом, намагалася прихистити.
Марія стала справжнім втіленням материнської любові в усій її сакральності і непереможній силі. Вона – уособлення усіх матерів землі, простих хранительок домашнього вогнища, простих і прекрасних, добрих і здатних до прощення. Саме до них, до матерів, звертається на останніх сторінках роману Гнат: “О матері! І ви, дівчата, і ви, мужі!.. Ви, що виростали серед безкраїх ланів, залитих морем хліба, залитих піснею і залитих потом. Кажу вам велику правду. Повстаньте і повірте в себе. Повірте в вашу силу, у вашу землю!”
Матері святі, як і Божа Матір, вони – опора існування людини!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Марiя” Уласа Самчука – роман-документ про геноцид українського народу (ІІ варіант)
одержима леся українка скорочено