Літературно-громадська діяльність Григорія Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився З грудня (.22 листопада) 1722 року у селі Чорнухи, на Полтавщині, в родині малоземельного козака. У шістнадцять років він вступив у Київську академію, по закінченні якої у 1750 році поїхав за кордон у свиті ге нерал-майора Вишневського. Оскільки Сковорода вільно володів латинською, німецькою та старогрецькою мовами, за кордоном він знайомився з вченими і розширював свої знання у різних галузях науки. Через три роки він повертається на Україну.
У пошуках роботи Григорій Сковорода погоджується на посаду викладача піїтики у Переяславському колегіумі. Там він написав підручник з піїтики “Разсуждєніє о поззїи и руководство к искусству оной” (не дійшов до нашого часу). Ймовірно, що з приводу цього підручника у нього виникла суперечка з ректором колегіуму (переяславським єпископом), після чого Сковороду звільнили з посади. Деякий час він мандрує, іноді затримуючись у маєтках своїх друзів, або працює домашнім вчителем у поміщиків.
Неодноразово Сковороді пропонували постригтися у ченці і робити церковну кар’єру, але кожного разу він відмовлявся.
1759 року його запрошують викладати у Харківському колегіумі. Він склав для своїх учнів підручник з питань моралі “Начальная дверь ко христіанскому добронравію” (1766), але церковники були обурені світським духом цієї праці, як наслідок – критики зводили на

нього наклепи і лихословили. Тому 1766 року він остаточно залишає викладацьку діяльність.
Глибоко переконаний у тому, що щастя людини полягає не в матеріальних благах, Сковорода починає мандрувати від села до села, проповідуючи свої ідеї.
Творчий доробок Григорія Сковороди був дуже популярним, а про його простоту’, некорисливість і чесність народ складав легенди. Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада (29 жовтня) 1794 року в селі Іванівна (нині Сковородинівка), на Харківщині. Згідно з його заповітом на могилі було зроблено напис: “Мир ловіл меня, но не поймал”.
Літературно-громадська діяльність Григорія СавИча Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи – період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного: побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким).
Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій “Сад божественних пісень”, книга “Басни Харьковскіе”, філософські трактати та притчі.
Літературна і філософська спадщина Г. С. Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа – пізнання світу і сутності людського буття. Людина – центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе.
У трактаті “Начальная дверь ко христіанському добронравію” Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга – невидима, перша являє собою явиша матеріального світу, друга – це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті.
Ідея “сродної праці” – праці за нахилами – має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у “сродній” діяльності і свободі.
Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти’ покріпачення селян, мріяв про новий світ, в якому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості. У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу.
Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці “Жаби” автор так говорить про перевагу праці над неробством: “Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку”. Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки “Сад божественних пісень” знаходиться таке звернення до панів:
Вас Бог одарил грунтами, но Вдруг может то пропасть
А мой жребій с голяками, но Бог мудрости дал часть!
А в філософському діалозі “Благородний Еродій” ця думка звучить так: “Довольство своим жизненньш уделом и благодарность за него судьбе єсть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося”.
Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя – філософію з ліризмом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Літературно-громадська діяльність Григорія Сковороди
патріотичний мотив в поезіях тараса шевченка