“Лицар культури нації” (Григорій Костюк) – Юрій Яновський (1902-1954)

Підручник Українська література
11 клас

Українська література 1920-1930 років

Юрій Яновський (1902-1954)

“Він жив для літератури, а не з літератури”.

(Микола Бажан)

Юрій Яновський – майстер новелістичного жанру. Соковите, яскраве письмо, глибоке проникнення в психіку героїв класика національної літератури настільки талановите, що читач немовби стає очевидцем зображуваних подій. Романістика Юрія Яновського стала одним з найбільших досягнень української образно-художньої культури. Він представляє лірико – романтичну стильову течію в українській прозі XX століття.

“Поет людської чистоти”, – так назвав Юрія Яновського Олесь Гончар. Щось глибоке, чисте, нікому не підвладне було в душі цієї людини. Що? Олесь Гончар відповів так: “є в цій людині метал гідності й гордості народної, внутрішній запас некрикливої мужності, благородства. Почувалось, що таку натуру не зламає ніщо…”

“Лицар культури нації” (Григорій Костюк)

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року на хуторі Майєрове (нині – село Нечаївка Кіровоградської області) у заможній селянській родині. Він праправнук Миколи Гоголя, мати якого походила з родини Яновських. Першими вчителями Юрія були сільський коваль і тесля, який “розповідав чимало бувальщин, казок, вчив хлопчину “любити дерево і людські руки біля нього”, як

згадував Яновський пізніше. Років з десяти у Юрка пробудився інтерес до творчості. Дитячі літа майбутнього прозаїка минули у садибі діда, де маленький Юрко вперше відчув i-земну красу, і силу усного оповідного слова.

Навчався Юрій Іванович у Нечаївській церковно-парафіяльній школі та Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив із золотою медаллю 1919 року. Працював майбутній митець у різних установах Єлисаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській інспекції, управлінні освіти.

Події національно-визвольних змагань запам’яталися Яновському феєричним перебігом. Перед очима Юрія Івановича пройшло чимало: мітинги на майдані, тачанки батька Махна, червоні прапори, свист куль, залита кров’ю бруківка. Юнакові навіть довелося бути членом санітарної дружини. Ці події навіки закарбувалися в його пам’яті, а згодом ожили в повісті “Байгород”.

У 1922 році Юрій Яновський приїхав до Києва, поступив на електрофакультет Політехнічного інституту, адже мріяв бути морським інженером, будувати кораблі. Інженером Яновському не судилося стати: переважив потяг до літератури. Він складав вірші, які почав друкувати в пресі з 1922 року. Писав і нариси, фейлетони, виступав на модних тоді літературних диспутах. Радості Яновського не було меж, коли Михайло Семенко, лідер футуристів, завідувач літчастини газети “Більшовик”, помітив нове ім’я, захотів познайомитись…

Перша збірка віршів “Прекрасна Ут” (Ут – Україна трудова) з’явилася у 1928 році, коли митець уже був відомий як прозаїк. У 1924 році Яновський дебютував оповіданнями “А потім німці тікали”, “Отаман Вишиваний”, “Утмек”, “Уразабайран”, “Лені”. Письменник активно друкувався у часописах “Глобус”, “Всесвіт”, “Життя й революція”, “Вапліте”. Великого розголосу набула прозова збірка Яновського “Мамутові бивні” (1925). Мистецькі пріоритети її автора – інтерес до загострених, надзвичайних колізій, кінематографічна манера письма, оригінальне сюжетно-композиційне оформлення, колоритне слово, тонка асоціативна система мислення.

З 1925 року письменник мешкав на півдні й працював на посаді художнього редактора Одеської кінофабрики, вивчав тонкощі кіномистецтва, писав сценарії, за одним із яких – “Fata morgana” – 1926 року було знято художній фільм. Про співпрацю з Олександром Довженком, секрети його художньої лабораторії Яновський розповів у книзі “Голлівуд на березі Чорного моря” (1930).

Юрій Іванович мав тонке, виразне, красиве обличчя. За його імпозантну, аристократичну зовнішність письменника називали духовним аристократом. Розповідають, що Яновський легковажно давав гроші будь-кому з кіностудії, хто запевняв, що пише сценарій. “Ільф і Петров у “Золотому теляті”, – зазначав Микола Бажан, – списали з Юри образ того щедрого редактора, який охоче пропонував аванси і міг довірливо дати гроші навіть Остапам Бендерам, яких не бракувало тоді біля кабінетів кіностудії”. Юрій Іванович так щиро переймався проблемами нового для української культури мистецтва, що його називали “добрим генієм українського кіно”. Саме він запросив на зйомки до Одеси молоду красуню Юлію Солнцеву, в яку закохався й сам, і його приятель Олександр Довженко. Юлія Іполитівна вибрала Довженка, а Яновський, вирушивши у відрядження до Харкова, познайомився з вісімнадцятирічною Тамарою Жевченко. Чорнява, невисока, з чарівним голосом, вона стала його дружиною у 1928 році. Тамара працювала в театрі Леся Курбаса, у Театрі революції, а переїхавши до Києва, грала в театрі юного глядача.

У 1927 році Юрій Іванович переїхав до Харкова, згодом – до Києва.

У Яновських часто збиралися друзі: художник Олексій Шовкуненко, архітектор Володимир Заболотний, кінорежисер Олександр Довженко, графік Семен Миляєв, архітектор і художник Василь Кричевський. До речі, останній зробив Яновському екслібрис (художній знак для позначення власника книжки), а Яновський змалював Василя Григоровича у своєму першому романі “Майстер корабля” – його легко впізнати в персонажеві на ім’я Професор. Так Юрій Іванович називав його, спілкуючись. Письменник був гостинним господарем, умів слухати співрозмовника, сам добре розповідав. 1927 року митець оприлюднив збірку оповідань “Кров землі”, 1928- роман “Майстер корабля” – твір, навіяний Чорним морем, Одесою. Знаменно, що в історію української літератури Яновський увійшов не творами 40-х чи 50-х років, а художніми шедеврами часу національного відродження. У 20-і роки Юрій Іванович суттєво збагатив романтичне письмо новими прийомами, характерами, жанровими формами.

У 20-і роки Яновський належав до митців, що групувалися довкола Миколи Хвильового, підтримували його заклики орієнтуватися на “психологічну Європу”, прокладати самостійний шлях новій літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. На одному з диспутів Яновський сказав: “Партія закликає нас бути інженерами людських душ, а ви хочете, щоб ми біля людських душ стояли міліціонерами…”. Це викликало навалу негативної критики. Письменник входив до складу “Аспанфуту”, ВАПЛІТЕ, “Пролітфронту”, був головним редактором часопису “Українська література” (нині – “Вітчизна”). Проте до ВУСПП його не приймали як “попутника”. Особливо пригнічувала різка критика роману “Чотири шаблі” як антирадянського.

Юрій Яновський – поліфонічний митець. Він писав вірші, нариси, оповідання, новели, романи, п’єси, кіносценарії, публіцистичні статті, займався перекладацькою діяльністю. Етапними для Юрія Яновського стали романи ” Майстер корабля ” (1928), “Чотири шаблі” (1930) та “Вершники” (1935).

Роман “Вершники” Яновський писав потай, а поставивши останню крапку навесні 1935, приніс рукопис Юрієві Смоличу і попросив: “Усе мені відверто скажіть. Тут, розумієте, або пан, або пропав”. Юрій Іванович інтуїтивно відчував, що подібної книги ще не написав ніхто. Того ж таки вечора Смолич прочитав рукопис і не міг натішитися красою твору. Та публікувати в Україні таку романтичну книгу побоялися. Спочатку “Всадники” побачили світ російською мовою у перекладі П. Зенкевича, а згодом роман надрукувало українське видавництво. Роман широко обговорювали в Києві і Москві. Павло Тичина стверджував, що книга Яновського стала “патентом на одержання зрілості української прози”. У “Вершниках” письменникові вдалося яскраво передати романтичний епос громадянської війни.

У 1948 році Яновському за збірку “Київські оповідання” було присуджено державну премію, напади критиків на його твори вщухли. Епоха сталінізму не давала простору для творчості митцеві з широким романтичним поглядом на життя. Прозаїк написав мало: в 1937 році – трагедію “Дума про Британку”, книгу оповідань “Короткі історії” (1940). У роки війни, евакуювавшись до Уфи, випустив збірку оповідань “Земля батьків” (1944). Роман “Жива вода” (1947) зазнав несправедливої критики, автор переробив його під назвою “Мир” (1956).

Письменницька творча лабораторія Яновського була цікавою. У ранній період Яновський керувався правилом: “Факт і я”, намагався нічого не вигадувати. З часом авторський домисел набув більшого значення, ніж почуте або побачене. У зрілі роки Яновський віддавав творчості тільки ранкові години, неодноразово переписував текст. Акуратний до педантичності, він любив, щоб у його кабінеті панував зразковий порядок, а всі речі розставлені так, щоб було зручно працювати. Завжди в кабінеті були напохваті блокнотики, де Яновський фіксував слова, окремі яскраві фрази, короткі діалоги, тобто найбільш цікаве з почутого ним. Потім блокнот змінювали вузенько нарізані смужки паперу, на яких письменник нотував матеріал для твору, сюжет якого він обмірковував. Поступово начерки вимальовувалися в план усього твору. Врешті-решт, на столі з’являвся стос чистого паперу – Яновський починав писати. У 1954 році вийшла друком “Нова книга” (“На ярмарку”, “Мистецтво”, “Святий вечір”).

Віддавши кращі роки прозі, останнє слово в літературі Яновський сказав мовою драматургічного мистецтва. У 1953 році він видав драму”Дочка прокурора”, яка стала важливою художньою сторінкою і в українській драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному житті. П’єса “Дочка прокурора” побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича. Працюючи над драмою, Яновський опублікував комедію “Райський табір” (1953), розпочав роботу над тетралогією “Молода воля” (про молоді роки Тараса Шевченка). Тоді ж він створив сценарії художніх фільмів “Зв’язковий підпілля” та “Павло Корчагін”, документального фільму “Микола Васильович Гоголь”.

Лютневого дня 1954 року подружжя Яновських запросив до себе Михайло Романов – народний артист СРСР, постановник і виконавець головної ролі у п’єсі “Дочка прокурора”, прем’єра якої з величезним успіхом щойно відбулася на сцені Київського драмтеатру імені Лесі Українки. У дорозі письменник почувався зле, тож до Романова викликали швидку, і Юрія Івановича госпіталізували. Проте наступного дня, 25 лютого 1954 року, завершився земний шлях одного з найбільших українських прозаїків XX століття, якого Луї Арагон назвав “українським Гомером”. Похований Юрій Яновський на Байковому цвинтарі у Києві.

Яновський – трагічна постать в українській літературі. Талановитий майстер, який у молодості створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись і підлаштовуватися під настанови кабінетних чиновників. Проте письменник здобув широке визнання читачів. Кращі з його творів опубліковані в Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Австрії, Італії, Франції.

Словникова робота.

1. Запам’ятайте значення нового терміна.

Роман у новелах – один із різновидів роману, який використовує новелу як основну композиційну одиницю. Ця форма зародилася в європейській літературі (” крутійський” роман). Вирізняють кілька способів побудови роману в новелах – ланцюговий, паралельний та інші.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Лицар культури нації” (Григорій Костюк) – Юрій Яновський (1902-1954)

андерсен гидке каченя скорочено