ЛЕЙЛА І МЕДЖНУН – ОМАР ХАЙЯМ


ОМАР ХАЙЯМ

ЛЕЙЛА І МЕДЖНУН

Лист Лейли до Меджнуна

“Цей ніжний лист невільнику журби

Від полонянки темної судьби.

Від бранки, що в ув’язненні сидить,

До тебе, що зумів розбити кліть.

О, друже старовинний мій, де ти?

О, світочу єдиний мій, де ти?

О, скарбу дружби вірний вартовий,

Ти, що віддав коханню відблиск свій!

О ти, що скрасив кров’ю грудь землі,

Мов сердолик, що пророста в скалі!

О, джерело надії в царстві тьми,

Метелик вранішній поміж людьми!

О ти, з-за кого сколихнувся світ,

Кому приносять звірі свій привіт!

О, ціль моїх докорів і надій,

У воскресінні душ супутник мій!

О ти, що тіло до страждань прирік,

Вогонь на власний свій пустивши тік!

Ти – вірний страж думок і снів моїх –

Став притчею на язиці у всіх!

Що дієш ти? З ким справу маєш ти?

Люблю тебе… Кого кохаєш ти?

Безжальний ти – живу в розлуці я.

Твоя кохана – в вічній муці я.

Мій чоловік, хоч він і муж мені,

Але не грівся при моїм вогні.

Мій шал в журбі я бережу для нас.

Його нічний ще не торкавсь алмаз.

Я мов скарбниця перлів. Садівник

Ще не плекав мій росяний квітник.

Хотіла б я, коли настане мить,

Моє гніздо з тобою розділить.

Коли ж удвох не можна жити нам,

Кохання іншому я не віддам.

Твоє кохання – цілий світ мені,

З твого шляху тернина – цвіт

мені.

Я – лиш зоря, ти – сонце в висоті.

Здаля тебе я бачу на путі.

Коли помер шляхетний батько твій,

Над мертвим я роздерла одяг свій.

О, смерть жахна, що діяти нам тепер?

Здалось мені, що батько мій помер.

Мої зіниці пронизав одчай,

Мій одяг – синій, як велить звичай.

Із співчуття, як подруга твоя,

Обряд жалоби виконала я,

Що ж не могла до тебе підійти,

Не винна я – чудово знаєш ти.

Хоч доля нас зуміла розлучить,

Моя душа з тобою кожну мить.

Мені твого відомий серця біль.

Терпи – бо шлях життя тяжкий суціль.

В корчмі життя цього що діяти нам?

Коритися жорстоким хазяям.

Не литиме розумний сліз гірких,

Коли їх може ворог зняти на сміх.

Мудрець тієї журби не пригадає,

Що недругу на радість припадає.

Дехкан землею пригортає зерно,

А з того зерна виросте зерно.

Безплідну пальму ти не зневажай,

Вона ще принесе тобі врожай.

Та брунька, що на гілочці тремтить,

Вона розквітне цвітом – прийде мить.

О, не сумуй, що ти один завжди!

Чи я ніщо для тебе – розсуди?

Мов блискавка, нас попелить одчай.

По батькові, мов хмара, не ридай.

Вмирає батько – зостається син,

Копальня гине – хай живе рубін!”

Від цих привітних чудодійних слів

Меджнун, неначе рожі цвіт, розцвів,

Але уста, крім імені Лейли,

Нічого в забутті не прорекли.

В сльозах провівши декілька годин,

Не міг від щастя спам’ятатись він,

І вісника від себе не пускав,

Йому і руки й ноги цілував.

Пора складати відповідь, пора!

Та ні паперу тут, ані пера…

А вісник вже схилився перед ним,

Немов векіль, з пуделком поясним.

Меджнун схопив до рук швидкий калям,

Почав думки свої звірять словам,

І давній сум із скаргами жалів

Він, мов разок намиста, переплів.

Скінчив листа Меджнун, поклав печать,

І ледве зваживсь віснику віддати…

І вже з листом, як вітер, вісник зник,

І до Лейли примчав той чоловік.

Взяла із рук його Лейла листа

Й слізьми своїми облила листа.

Переклав з перської ЛЕОНІД ПЕРВОМАЙСЬКИЙ



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЛЕЙЛА І МЕДЖНУН – ОМАР ХАЙЯМ
крила драч аналіз