ЛАУРІ, Малколм


(1909 – 1957)

ЛАУРІ, Малколм (Lowry, Malcolm – 28.07.1909, Нью-Брайтон, побл. Ліверпуля – 27.06.1957, Райп, Суссекс) – канадський письменник.

Лаурі народився і помер в Англії, освіту здобув у Кембриджському університеті, його роман “Біля підніжжя вулкана” (“Under the Volcano”) називають “найкращим твором англійської літератури 40-х років” (В. Аллен), але в бібліотечному каталозі ми знаходимо ім’я цього письменника в розділі “Література Канади”.

Це трапилося тому, що свої найактивніші з творчого погляду роки Лаурі прожив у Канаді (1940-1954), любив її природу, її людей, близьких йому за мовою та культурою. Його дерев’яний будиночок поблизу Ванкувера в Британській Колумбії нагадував хижу колоністів-першовідкривачів. Якось Лаурі спіткало нещастя – його будиночок згорів дощенту, і тоді він разом із дружиною Марджері Боннер, теж письменницею, власноруч збудував собі новий. Лаурі вважав Канаду “землею обітованою”, особливо цінував у ній те, що її найменше зачепила західна цивілізація. Природа Канади, що очищає душу людини, хвилі океану, що обмивають її життєві рани, ліси, що навіюють спокій і дарують спокій, допомагають відродитися – такі мрії Лаурі. Ось чому в Канади є всі підстави вважати його своїм письменником, а написані ним твори належать до канадської літератури.

Лаурі народився в сім’ї маклера з торгівлі бавовною. Школу

закінчив пізніше від своїх ровесників через важку недугу очей, юнаком найнявся на вітрильне судно і в такий спосіб здійснив подорож у Китай. Враження від побаченого і пережитого відобразилися в першому романі Лаурі, створеному у студентські роки. Роман “Ультрамарин” (“Ultramarin”, 1933) майже повністю грунтується на автобіографічному матеріалі і йдеться тут про юного нащадка із заможної англійської родини, котрий потрапив на вантажне судно.

Повернувшись в Англію, Лаурі завершив свою освіту в Кембриджському університеті. Невдовзі після цього почалися багаторічні мандри Л. Він об’їздив півсвіту: бував у Франції, працював сценаристом у Голівуді, жив у Канаді, Мексиці. У 1954 р. Лаурі повернувся в Англію, де влітку 1957 р. несподівано помер.

Усього 48 років прожив Лаурі. Його літературна спадщина порівняно невелика: кілька романів, збірка нарисів, повісті, оповідання, вірші. Чимало видано посмертно. Але значення його творів велике, вони стали частиною тієї художньої літератури 40-х pp. і наступних десятиліть, у якій життя героїв, їхні долі “затінені війною” (В. Аллен). Сучасник і свідок суворих подій світової історії, у якій боротьба з фашизмом – одна із найтрагічніших сторінок, Лаурі переглядає поняття “втрачене покоління”, порушує проблеми волі, вибору, відповідальності людини перед собою. Ім’я Лаурі в сучасному літературознавстві ставлять поряд з іменами В. Фолкнера, Дж. Джойса, Т. С. Еліота: “за духом творчість Лаурі стоїть найближче до романів Фолкнера”, Лаурі “краще від інших засвоїв уроки Джойса”, він “багато чим, дуже багато чим зобов’язаний авторові “Безплідної землі” (Т. С. Еліоту) тощо.

Як справді великий митець, Лаурі загострено відчував свій час і чутливо реагував на зміни, які соціальне буття вносило у свідомість людини. Найкращий роман Лаурі “Біля підніжжя вулкана”(“Under the Volcano”, 1947) знайшов шлях до читача на Заході, це підтверджують тиражі його видань у дешевих масових серіях Канади, Англії та США.

Три епіграфи, вибрані досить вміло, передують романові: перший – слова Софокла з “Антігони”: “Дивних багато в світі див, найдивніше із них – людина, вітер льодом січе, вона ж дальшу в морі верстає путь – хай сива хвиля бушує, а човен пливе вдаль…” (пер. Бориса Тена). Другий взятий з Д. Беньяна: “…безмірно печаль моя побільшилася, бо скільки не шукав я в душі своїй, та не знаходив там готовності врятуватися”. І, зрештою, третій – слова Й. В. Гете: “Того, хто прагнув все життя, ми в змозі врятувати”.

Такий погляд на людину, вочевидь, близький Лаурі. Принаймні, він чимало з’ясовує в житті головного героя роману Джефрі Ферміна. Син британського чиновника в Індії, учасник Першої світової війни, колишній британський консул в Куаунауаці (Мексика), особистість непересічна, він вселяє повагу в тих, хто його знає. Його любить і безоглядно тягнеться до нього колишня дружина Івонна, він здатний тверезо оцінити минуле – події зламу століть, час процвітання Британської імперії, і події, сучасні йому, – Іспанія, Республіка, битва на Ебро… Розумний, колись діяльний, він своє життя – найбезцінніший дар з-поміж усіх, які має людина, – зневажив сам, занапастив сам… Недуга Ферміна – алкоголізм – лише зовнішній симптом, він спустошений внутрішньо, весь під владою духовного убозтва і вже овіяний подихом смерті. Смерть для Ферміна неминуча. Він втратив елементарну людську гідність. Герой Лаурі розуміє, що “не врятується, не омине смерті” й – гине, сам “підігруючи” долі.

Джефрі Ферміна намагаються врятувати його близькі – колишня дружина Івонна, його зведений брат Х’ю і товариш, кінорежисер Ляруель. Вони вмовляють його почати життя спочатку. Але даремно: “Того, хто прагнув все життя, ми в змозі врятувати”, – стверджує Гете, це ж стверджує і Лаурі. Життя героя роману позбавлене прагнень, він відмовляється від дії, від діяльності загалом, зраджуючи тим самим своєму людському єству. Фермін зізнається в цьому самому собі, це розуміють і його друзі: для нього немає порятунку. Образи-символи в романі стають ніби частиною істоти консула: загиджені руїни палацу поваленого імператора, занедбані пустирі, траурні процесії, бродячі пси, скорпіони на стінах і стерв’ятники в небі.

Лише один-єдиний день охоплює дія роману – День пам’яті померлих у листопаді 1938 р. Місце дії – Мексика, маленьке містечко біля підніжжя вулканів Попокатепетль та Ікстакі-хуатль. Цей день стає останнім в житті Джефрі Ферміна. Неодноразово автор нагадує, що древні помістили Тартар під Етною. “Біля підніжжя вулкана” – книга про пекло, пекло на мексиканській землі, яке герой Лаурі обрав для себе особисто в цілковитій упевненості, що кращого він не гідний.

Заслуга Лаурі в тому, що його герой залишається постаттю трагічною, не втрачаючи в очах читача співчуття. І ще в тому, що залишається надія – надія на рай, нехай не для героя, але для інших, сподівання на краще життя.

Роман “Біля підніжжя вулкана” – трагедія у прозі, шедевр композиційної майстерності. Оповідь переривається видіннями, споминами, внутрішніми діалогами, розкриваючи передісторію головних персонажів. Віртуозна майстерність психологічного малюнку, відтворення атмосфери часу, злиття патетики і гротеску, переосмислення минулої війни у світлі нового :сторичного досвіду – все це робить роман Лаурі видатним явищем прози XX ст.

У спадщині Лаурі є не лише похмурі алегоричні картини земного пекла. Захопливим благоговінням перед дивом життя і світу пронизана його повість “Лісова стежка до джерела”, опублікована 1961 р. у збірці “Почуй нас, Боже, з горно! висі” (“Hear Us, о Lord, from Heaven, the Dwelling Place”). Це світла притча про кохання, зцілення і єднання людини з природою та Всесвітом.

Лісова стежина від дому до джерела, що зміїлася поміж кущами лісової малини, дерева-велетні, пасмо гір, вершини, яких більшу частину року вкриває сніг, силуети двох сосон – достоту готичний собор на тлі заграви, зоряне нічне небо та дивовижні легенди… – в цьому казково прекрасному куточку вирішили провести свій медовий місяць герої повісті. Затонула байдарка з назвою “Інтермецо”, схід місяця, чайки, іній, що блищить алмазним пилом, – все це оточує закоханих, котрі живуть в усамітненні, на океанічному узбережжі, й починають розуміти, що скромна халупа на березі – це їхній перший Дім. Відчуттям первозданної свіжості віє від цієї дивовижної повісті. І в усій цій красі природи постійно присутня музика – у назві затонулої байдарки, в професії героя, в роздумах про великих композиторів… Гармонію життя для Лаурі увінчує кохання.

У запланованій Лаурі епопеї про страждання людської душі у земному пеклі повість “Лісова стежка до джерела” мала стати фіналом. На такій чистій, високій ноті він мріяв завершити свою працю.

О. Рокаш

І Лао Ше залишилася попередньою.

Лише через 20 років китайські читачі отримали можливість знову зустрітися з творами Лао Ше, які стали всесвітньо відомими.

Українською мовою окремі твори Лао Ше переклали К. Скрипченко й І. Чирко.

А. Ардаб’єва

Тизму у Франції.

Окремі вірші Ламартіна переклали В. Щурат, М. Терещенко, Be. Ткаченко.

Д. Наливайко



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЛАУРІ, Малколм
твір лотос і павутинка для людини