Консонантизм


Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, /з/, /с/, /ж/, /ш/, /г/, /х/, /г/, /к/, /ф/; /д’/, /т’ /з’/с’/, /дз’/, /ц’ /н’/. /л’/, /р’/. Характерною ознакою приголосних фонем української мови є те, що фонеми в кінці, а також у середині слів після глухих приголосних і перед ними не оглушуються. Виняток становлять сполучення фрикативного г з наступними глухими к, т, коли цей дзвінкий звучить як глухий х: /вохко/, /лехко/, /кіхті/, /ніхті/. У той же час для української фонологічної системи характерне одзвінчення глухих приголосних після і перед наступними дзвінкими консонантемами, наприклад: бджола, Гандзя, /молод’ба/, /йагби/, /проз’ба/ та ін. Саме це, а також наявність спрощення у групах приголосних зумовлюють дзвінкість та милозвучність мови художніх творів української літератури, навіть на деяких її стильових тенденціях, які зверталися до К. із цілком свідомим завданням, хоча б епатаційним, як футуристи, схильні до нагромадження приголосних:

Ффффф

Дмухкало пирхкало

Шшшш

Шипіло шумно за машиною (М. Семенко).

Див.: , , .



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Консонантизм
власне висловлювання на тему мода