Коломийки

Коломийки – жанр української пісенної лірики, яка генетично і ритмомелодійно пов’язана з однойменним народним танцем. За деякими версіями назва К. походить від міста Коломия – адміністративного та культурного центру Гуцулыцини. К. мають свою традиційну жанрову структуру: дворядкову ізометричну строфу, кожен рядок якої складається з 14 складів, має малу цезуру після 4-го та велику після 8-го складів і закінчується парокситонною римою. Силабічна схема К. – (4+4+6)2. Така традиційна віршова структура називається коломийковим віршем. Коломийкову строфу можна записати як чотирирядкову, якщо шестискладове коліно виділити в самостійний рядок. У такому вигляді коломийковий вірш найбільш поширений у літературних творах. Коломийкова строфа має чітку ритмомелодійну симетрію, У ній часто наявне не тільки кінцеве суміжне римування, а й внутрішнє, яке його посилює у різних варіаціях і разом з алітераціями та асонансами надає звучанню граційної легкості і мелодійності. Часто якась тема об’єднує низку К. і в такий спосіб виходить “в’язанка”, “віночок”:

Ой я ходжу при Дунаю та так си думаю:

Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

Ой нема то, ой нема то, як руська країна,

Там співає коломийки кожная дитина.

Ой піду я в полонину та й в полониночку,

Там почую веселую рідну співаночку.

Співаночка-складаночка, дрібная

дробина,

Така мила мому серцю, як мамці дитина.

К. охоплюють широкий спектр настроїв і переживань. Ліричне начало в них органічно поєднується з комічним – від добродушного гумору до гострої сатири. Яскрава образність, дотепність і лаконізм вислову зумовлюють використання усього арсеналу фольклорної поетики, особливо порівнянь, що сягають граничного рівня експресії:

А єк ми си смо любили, сухі дуби цвили,

А єк ми си розлюбили – зелені пов’єли!

Перші записи К. дійшли до нас з XVII ст. В. Гнатюк у 1905-07 видав унікальний тритомний їх корпус (4-й не закінчив).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Коломийки

продовження вірша баба віхола