КОЛЕТТ, Габріель Сідоні

(1873 – 1954)

КОЛЕТТ, Габріель Сідоні (Colette, Gabrielle Sidonie – 28.01.1873, Сен-Совер-ан-Пюїзе – 03.08.1954, Париж) – французька письменниця.

Народилася у Бургундії в сім’ї військового. Особливу роль у вихованні дочки відіграла мати, з якою читач неодноразово зустрічався у книгах Колетт. Дитинство та юність Колетт провела у провінції і вважала цей час найщасливішим у житті. У 1893 р. вийшла заміж за відомого “бульварного письменника” та паризького денді А. Готьє-Віллара (літературний псевдонім – Віллі). Він випадково відкрив літературне обдарування своєї дружини, і в 1900 р. з’явився їхній перший роман “Клодіна у школі” (“Claudine а Гесоїе”). Книга мала величезний успіх завдяки несподіваним сюжетним ходам, свіжості мови й організованій Віллі рекламі. Колетт вдалося створити особливий літературний тип, якому згодом сама письменниця знайшла означення – “розбещена невинність” (“ingenue libertine”).

Героїнею роману Колетт стала школярка, яка природно і невимушено розмірковує про мінливість кохання. Взаємини Клодіни з дорослими завжди двозначні, але дівчинка робить вигляд, що не зауважує цього. Водночас, автор дотримується всіх необхідних меж пристойності – книга не вульгарна. Колетт стала знаменитістю. Завдяки зв’язкам чоловіка та скандальній книзі вона познайомилася з літературною елітою Франції: А. Франсом, Ж. Ренаром,

М. Прустом, Ф. Жаммом. Згодом серія про Клодіну була з успіхом продовжена: “Клодіна в Парижі” (“Claudine a Paris”, 1901), “Клодіна заміжня” (“Claudine en menage”, 1902), “Клодіна йде” (“Claudine s’en va”, 1903).

Як самостійний автор, Колетт виступила з книгою “Діалоги тварин” (“Dialogues de betes”, 1904), передмову до якої написав Ф. Жамм. Він відзначив спостережливість автора, його напрочуд дохідливий стиль. Тут Колетт відкрито опирається на підсвідомість, яка в її творчості отримала цілковиту реабілітацію. Письменниця була впевнена, що забуття цієї сторони людської психології призводить до непоправних витрат.

Невдале особисте життя змусило Колетт змінити спосіб життя, стати актрисою, не полишаючи, проте, літератури. 1906-1907 pp. стали часом її виступів у мім-театрі та появи її “театральних” романів. У них Колетт намагалася зрозуміти причини власних сентиментальних невдач і розчарувань. Найбільш популярним став її роман “Неприкаяна” (“La Vagabonde”, 1910), у якому достатньо відчутний автобіографічний елемент. Героїня роману – Рене Нере мовби повторила шлях митця. Ця книга також мала успіх у театрі та на екрані.

У 1912 p. Колетт вдруге вийшла заміж, що кардинально змінило її життя. Шлюб із відомим аристократом і дипломатом А. де Жувенелем приніс Колетт матеріальний добробут і материнство. Вона активно зайнялася журналістикою та літературною критикою. У кінці Першої світової війни з’явилося продовження “Діалогів тварин” – “Мир серед тварин” (“La Paix chez les betes”, 1916), у якому письменниця спробувала показати абсурдність війни та людську жорстокість на тлі гармонійної еволюції світу природи.

Успіх прийшов до Колетт у 1920 р. після виходу друком роману “Шері” (“Cheri”). Колетт здобула офіційне визнання. “Шері” – це дивна історія взаємин кокотки Леї та молодого гульвіси Шері. Між героями відбуваються “психологічні дуелі”, які змушують згадати досвід М. Пруста і свідчать про безперечну психологічну майстерність автора.

Вивчення людської душі продовжується і в романі “Ранні вруна” (“Le Ble en herbe”, 1923). Це історія кохання двох підлітків, якому загрожує світ дорослих хижаків. Колетт продовжує тут свою улюблену тему дитинства, розпочату вже у “Клодіні у школі”.

Книга “Шері” мала продовження у 1926 р. з’явився роман “Кінець Шері” (“La Fin de Cheri”) – один із найяскравіших у Франції творів про “втрачене покоління”.

Головною книгою письменниці став роман “Народження дня” (“La Naissance du jour”, 1928), який синтезував улюблену тематику та проблематику Колетт. Це взірець автопсихологічного роману XX ст., у якому автор ніби розповідає історію власного життя. Проте наївно ототожнювати ліричне “я”, котре організує оповідь, з особистістю митця. Той факт, що автор вміщує себе всередину світу, який відображає, диктує свої прийоми оповіді, свій тип романної форми. Скорочується дистанція між оповідачем і автором, але ніколи не відбувається їхнє злиття. Відсутній фінал у його традиційному розумінні: він обов’язково відкритий. Такий роман передбачає і особливий тип сюжетотворення. Сюжет наповнюється “сторонніми” елементами і помітно “гальмується”, але при цьому збільшується психологічна глибина твору. Автопсихологічний роман передбачає і особливий тип героя, поведінка котрого будується на психологічних парадоксах і повній реабілітації підсвідомості. Такому романові також властиве прагнення до синестезії мистецтв і циклізації. Роман “Народження дня” довів також, що за рахунок обмеження соціальних характеристик значно розширюється психологічний час і простір.

В останні роки життя Колетт віддала перевагу ліричній прозі. Щоденники “Змого вікна” (“De ma fenetre”, 1942), “Вечірня зірка” (“L’Ltoile Vesper”, 1942), “Блакитнийліхтар” (“Le Fanal bleu”, 1949) – це сповідь письменниці про зустрічі та розлуки, про втрати та злигодні, про літературні захоплення та знахідки.

C. Фомін


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

КОЛЕТТ, Габріель Сідоні

розкрити світогляд та естетичні погляди бодлера