Кільце

Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: ). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове К. (“Здаля сміялась струнка тополя”), лексичне (“Ой не крийся, природо, не крийся”), строфічне (“Закучерявилися хмари”). Подеколи стилістичну фігуру, в якій наявне повторення початку і кінця вірша, називають епістрофою (грецьк. epistrophe – крутіння), що надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі:

Останні троянди,

Білі троянди.

Вересневі троянди.

Вони одяглися

В ризи невинності,

В шати дівочої чистоти,

Вони крізь осінній туман

Ледве пригадують літо,

Сонце і грози,

Краплисті дощі і веселі веселки,

Ночі душні і поранки рожеві,

Вони, як вві сні,

Бачать весни колихання зелене,

Чують безсмертні слова солов’їні,

Дотики вітру щасливого ловлять…

А все це живе у них:

Весна запахуща

І пристрасне літо,

Вітер, веселки і грози –

Все це живе в них

І житиме доти,

Доки бичем смертоносним

Їх мороз не ударить,

Доки на землю не зронять

Останніх своїх пелюстків

Білі троянди,

Вересневі троянди,

Останні троянди (М. Рильський).

К. називається ще обрамленням (часто у прозових творах).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Кільце

я и люди вокруг меня сочинение