КАЗКИ ДІДУСЯ ПЕРРО – Шарль ПЕРРО

КАЗКИ ДІДУСЯ ПЕРРО

Понад три століття тому, 1696-го року паризький журнал “Галантний Меркурій” надрукував, без посилання на ім’я автора, казку “Красуня з зачарованого лісу”. Через рік вона, разом з сімома іншими казками того ж автора, ввійшла до збірки під назвою “Казки матінки моєї Гуски, або ж Історії та оповідки минулих часів з повчальними висновками”. У передмові було зазначено, що всі ці казки написав П. Дарманкур, вісімнадцятилітній син вже добре знаного на той час автора поеми “Епоха Людовіка Великого” та полемічних діалогів “Паралелі між стародавніми й сучасними авторами” Шарля Перро. Щоправда, невдовзі з’ясувалося, що ті казки були таки написані не сином, а батьком: шістдесятивосьмирічному метрові довелося признатися, що він надумав цю вигадку, побоюючись звинувачень у виданні творів, написаних у “низькому жанрі”.

Та життя спростувало марні побоювання великого казкаря. Рік у рік почали виходити все нові й нові збірки його казок, доповнені з часом ще трьома оповідками. Казками Перро стали захоплюватися в паризьких літературних салонах та королівських палацах (Шарль Перро був братом придворного архітектора Клода Перро, який побудував головний фасад і славнозвісну колонаду Дувра), їх переповідали в міських та сільських оселях. Зрештою, казки Перро почали перекладати по всій Європі, а то і просто

наслідувати. Значною мірою їх вплив позначився й на творчості таких уславлених письменників, як брати Я. та В. Грімм, В. Гауф і навіть Г.-Х. Андерсен. А вони ж жили й творили майже через двісті літ після Перро.

У чому причина нечуваної популярності його казок?

Звичайно, твори Перро аж ніяк не були чимось зовсім новим у тогочасній французькій літературі. І до нього, починаючи хоча б з Ф. Рабле з його неперевершеним “Гаргантюа та Пантагрюелем”, письменники не тільки наслідували та переспівували античні твори, а й користувалися фольклором, змальовуючи життя сучасних їм людей з народу. Проте в тогочасній “високій” літературі митці прагнули здебільшого використовувати все-таки античні сюжети. Перро ж приділив фольклору основну увагу, протиставивши його тогочасній класицистичній літературі, що все далі відходила у минуле. “Я стверджую,- писав він,- що мої казки більше варті того, аби розповідали саме їх, аніж більшість античних”.

Найголовнішим для Перро завжди лишався моральний бік написаних ним творів. Його казки доводили, як важливо бути розсудливим, добрим, чесним, хоробрим, терплячим, працелюбним: ці якості мають бути притаманними кожній людині. І ще – майже в усіх казках Перро надзвичайно природно користувався традиціями та прийомами усної народної творчості, що робило його твори такими щирими й достовірними. Найбільшою мірою це притаманно “Коту в чоботях”, “Червоній Шапочці” та “Синій Бороді”. Але й у “Попелюшці”, “Чарівницях”, “Красуні з зачарованого лісу”, “Хлопчику-Мізинчику”, трохи меншою мірою – в “Химерних бажаннях”, “Ріке-Чубчику”, “Ослячій Шкурі” та “Спритній принцесі” благодатний вплив фольклору яскраво відчутний поза всякими сумнівами.

У цій книжечці, яка, на відміну від інших видань (і французьких у тому числі), містить усі казки видатного майстра в переказах для дітей, ми повертаємо двом з них їхні первісні назви – такі, що їх ще триста років тому надумав сам Шарль Перро.

Відкриває збірку “Красуня з зачарованого лісу”. Загальновживана досі майже в усіх переказах та переспівах іноземними мовами назва “Зачарована красуня” – не тільки не відповідає оригіналові за точністю його відтворення, а й деформує зміст твору. І донині більшість видавців друкують лише першу половину казки, де розповідається про те, як принцесу зачарували та як молодий принц розбудив її. Насправді ж основна дія казки тільки починається після пробудження принцеси: саме тоді вона виявляє свої найкращі чесноти – лагідність, вірність, любов до діток. Зрозуміло, що саме авторська назва найточніше відображає зміст твору – адже в казці головне не те, що красуня-принцеса, піддана чарам злої чаклунки, проспала сто років, а те, якою доброю і самовідданою стала вона по визволенні з зачарованого лісу.

Назва другої казки теж публікується відповідно до авторського оригіналу 1697 року. Це – “Попелюшка, або Соболевий черевичок”. Тут причина неточності в попередніх переказах дещо інша. Цього разу Перро вжив майже зовсім забуте тепер старофранцузьке слово, яке в ті далекі часи означало найкоштовніше в середньовічній Європі хутро, що його привозили з далекого Сибіру,- соболеве. З іронії долі у французькій вимові це слово майже неможливо відрізнити від іншого, що означає в перекладі скло, склянку, скляний або кришталевий посуд. Стародавнє слово забулось, а бідолашній Попелюшці з волі не досить обізнаних видавців та тлумачів довелося століттями танцювати й тікати від принца в скляному або й кришталевому взутті. Ми, як і добрий та лагідний дідусь Перро, вважаємо, що в соболевих черевичках їй буде все-таки ловкіше…

Насамкінець хочеться зауважити, що казки Шарля Перро вчать Добру, застерігають проти Зла й сьогодні так само яскраво й палко, як і в ті часи, коли він тільки написав їх. Саме за це їх так люблять діти на всіх континентах Земної кулі.

Роман Терещенко


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

КАЗКИ ДІДУСЯ ПЕРРО – Шарль ПЕРРО

література в західній україні до 1939 року