Кавказ скорочено – Тарас Шевченко


Кавказькі гори “засіяні горем, кровію политі” – тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел (символ російського самодержавства) карає Прометея (символ нескореного народу), та не в змозі остаточно здолати непокірного титана:
Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога.
Ліричний герой поеми звертається до Бога, запитуючи, коли, нарешті, “прокинеться правда”, коли кати народу перестануть знущатися з людей:
Ми віруєм твоій силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки.
Кровавії ріки!
Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живе волелюбний народ, який чинить відчайдушний опір завойовникам. Тому тисячами гинуть царські солдати, ллється кров. А сльози – удов’ї, дівочі, матерів і батьків! їх вистачило б на те, щоб утопить “всіх імператорів… з дітьми і внуками”.
Ліричний герой поеми славить “лицарів великих” – синів Кавказу, які мужньо відстоюють своє право на мирну працю, на життя за власними законами:
Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!
Поет протиставляє вільному Кавказу, де ніхто не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію. У цій країні, що здавна пишається своїми

християнськими традиціями, можуть навчити лише, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах і як продавати чи програвати в карти своїх же єдиновірців-християн.
Ліричний герой гірко докоряє панству:
Ви любите на братові Шкуру, а не душу!
Зажерливі й багаті моляться розіп’ятому за людство Христу,
Будують йому храми і каплиці, кладуть перед його образом
Неутомленниє поклони
За кражу, за війну, за кров,
Щоб братню кров пролити просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!!
Поема закінчується зверненням поета до пам’яті його загиблого друга Яковаде Бальмена, який склав голову “не за Україну, а за її ката”. Аліричний герой залишається наодинці зі своїми гіркими роздумами про долю України.
Гнів і обурення ліричного героя твору викликає лицемірство провідників загарбницької політики царату, які намагаються прикрити свої хижацькі наміри облудними твердженнями, нібито вони несуть просвіту темним “диким” народам:
Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!.. Все покажем! тілько дайте Себе в руку взяти,
Як і тюрми муровати, Кайдани кувати.
Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле, і море.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Кавказ скорочено – Тарас Шевченко
розповідь про лікарську рослину ромашку