Із збірки “Алеф” (1949) ДІМ АСТЕРІОНА – Хорхе Луїс Борхес

Із збірки “Алеф” (1949) ДІМ АСТЕРІОНА

І королева народила сина, якого назвали Астеріон

Апполлодор, Бібліотека, ІII, 1

Знаю, осуджують мене за пихатість, чи й за ненависть до людей, а то й за безумство. Подібні наклепи безпідставні. Я таки не полишаю своєї домівки, та водночас правда й те, що двері мого дому (яких безмір) ‘ вдень і вночі розчинені для людей і звірів. Нехай заходить, хто хоче. Не знайде там ані жіночих загравань, ані розкішних палаців – лише супокій і самотину. Зате відкриє для себе дім, рівного якому немає на землі. Обманюють ті, хто каже, ніби схожий є десь у Єгипті. Навіть глузливці мої визнають, що немає в цьому домі жодних меблів. Ще більшою намовою на мене є те, ніби я, Астеріон, в’язень у цьому домі. Чи слід повторювати, що всі двері тут завжди розчахнуті навстіж? Що всі вони без замків? Якогось вечора вийшов я врешті на вулицю, а коли й повернувся, перш ніж запала ніч, то лише тому, що вразили мене обличчя простолюду, обличчя безбар вні й пласкі, ніби розтулена долоня. Сонце тоді вже зайшло, але кволий плач дитини, грубі вигуки глуму засвідчили мені – мене впізнали. Люди молилися, втікали, клали поклони; деякі вилізли на дах храму Сокир, інші збирали каміння. Один, здається, сховався на дні морському. Недаремно моя мати була царицею;

Я не можу змішатися з черню, навіть коли скромність моя цього прагне.

Правда, однак,

що я такий – єдиний. Мене не обходить, що людина може передати іншим людям, але як філософ вважаю: мистецтвом писання нічого не передаси. Моя душа не знає дражливих банальних дрібниць, вона вимірюється тільки величчю. Ніколи я не осягнув різниці між однією літерою та іншою;

Заглиблена в мені прекраснодумна нетерплячість не дозволила мені навіть навчитися читати. Іноді жалкую за цим. Певна річ, мені не бракує розваг. Як буцливий цап, бігаю кам’яними галереями, доки в голові не замакітриться і я не впаду додолу. Іноді ховаюся за колону чи за вигином коридора і вдаю, ніби мене розшукують. Тут є тераси, з яких я стрибаю, не раз ранячися до крові. Будь-коли можу вдати із себе сплячого, сопучи голосно із заплющеними очима (інколи й справді засинаю, бо коли розплющую повіки, то бачу, що забарва дня змінила ся). Та над усі розваги я люблю гратися в іншого Астеріона. Уявляю, ніби він одвідує мене, а я показую йому дім. Б’ю перед ним поклони й кажу: “А зараз вернімося на попереднє перехрестя”. Або: “Поглянь, як роздвоюється це підземелля”. Інколи сам помиляюсь, і тоді обоє ми щиро сміємося.

Але я знаходжу собі не тільки розваги. Чимало думаю і про самий дім. Усі його частини повторюються, кожне місце є і в іншому місці. Нема однієї водойми, одного подвір’я, однієї поїльні й однієї годівниці. Є чотирнадцять (отже, безмір) подвір’їв, водойм, поїлень і годівниць. Дім завбільшки із світ. Власне, він і є світом. Однак, переміряючи в нескінченність його оточене водоймами подвір’я і запилюжену галерею із старого каміння, я вибрався на вулицю, звідки побачив храм Сокир і море. Не осягнув цього аж до тієї хвилини, поки одне з нічних марень не виявило мені, що морів і храмів теж чотирнадцять (вони незліченні). Отож усе існує безліч разів, чотирнадцять разів, лише дві речі неповторні: покрите імлою сонце вгорі, а внизу – Астеріон. Може, врешті, я сам і сотворив зорі, сонце і цей велетенський дім, тільки вже не пригадую.

Щодев’ятого року провідують мій дім дев’ятеро людей, аби я звільнив їх від усякого зла. Чую їхні кроки або ж голоси у глибині камінних галерей і радо йду їм назустріч. Церемонія недовга: вони падають один за одним, у мене на руках немає навіть крові. Там, де впали, вони й залишаються, а їхні тіла допомагають потім відрізняти одну галерею від іншої. Не знаю, хто вони, знаю лише, що один із них виповів мені перед смертю, що колись прийде і мій визволитель. Відтоді не так болісно відчуваю свою самотину, знаю, що мій визволитель існує і врешті стане на цю пилюку. Якби мої вуха могли чути відлуння світу, я дослухався б до його кроків. І якби він запровадив мене до місця, де менше галерей і дверей.

‘ В оригіналі написано “чотирнадцять”, але багато хто схильний гадати, що в Астеріона цей числівник означає незліченність. (Прим. авт.)

“Яким буде мій визволитель?” – замислююсь я. То буде бик чи людина? А може, бик із людською головою? А може, такий, як я? Вранішнє сонце засяяло на бронзовому мечі. Не було вже ні сліду крові.

– Чи можеш повірити, Аріадно? – сказав Тезей. – Мінотавр майже не боронився.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Із збірки “Алеф” (1949) ДІМ АСТЕРІОНА – Хорхе Луїс Борхес

джек лондон жага до життя план