Іван Карпенко-Карий – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII


ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.

Іван Карпенко-Карий (1845-1907)

Іван Карпович Тобілевич (театральний і літ. псевдонім – Карпенко-Карий) народився 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в багатодітній сім’ї управителя поміщицького маєтку. Його батько, Kapno Адамович Тобілевич, мав дворянські корені, мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, була простого роду, походила з містечка Саксагань. Вплив матері на виховання дітей був визначальним. Не випадково, ставши відомими діячами української театральної сцени, вони обрали псевдоніми за дівочим прізвищем матері та місцем її народження: Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті. Іван Тобілевич узяв псевдонім від імені батька та прізвища героя п’єси Т. Шевченка “Назар Сто до ля” Гната Карого.

Дитинство майбутнього драматурга пройшло в Арсенівці та в селі Кам’яно-Костуватому. В одинадцятирічному віці він вступив до Бобринецького повітового училища, яке закінчив у 1859 р. Від того часу майже двадцять років служив писарем, канцеляристом, судовим та поліцейським чиновником. Жив переважно у Бобринці, Єлисаветграді та Херсоні. У 70-х рр. брав участь у діяльності народницького та українофільського гуртків. У 1883 р. за “неблагонадійність” був звільнений з посади, а після завершення слідства у 1884 р. відправлений

на заслання до Новочеркаська, де пробув близько трьох років. Після того драматург переїхав на власний хутір Надеждівка, де провів певний час до зняття з нього гласного нагляду поліції.

Іван Тобілевич був одружений двічі. У 1869 р. його дружиною стала Н. Тарковська, яка померла в 1881 р. Під час перебування на засланні в Новочеркаську він одружився з С. Дітковською.

Театром Тобілевич захопився ще під час навчання в повітовому училищі. Знайомство з М. Кропивницьким посилило його інтерес до театрального життя. На початок 60-х рр. припали його перші акторські виступи в аматорських виставах. Далі був тривалий період різнобічної театральної діяльності. Після звільнення з посади чиновника, доки велося слідство по його справі, Іван Тобілевич під псевдонімом Карпенко-Карий гастролював у складі театральної трупи М. Старицького. Із 1888 р. Карпенко-Карий увійшов до трупи М. Садовського, а в 1890 р. виступив співзасновником “Товариства російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського” – найкращого українського театрального колективу того часу. У 1900 р. на основі цього товариства постала “Малоросійська трупа М. Л. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і Μ. Κ. Садовського за участю М. К. Заньковецької”, а через деякий час – “Товариство малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського за участю Івана Карпенка-Карого” (1905-1907).

Початок літературної діяльності Івана Тобілевича припав на середину 70-х рр. Тоді він виступив як прозаїк, критик і публіцист. Як драматург Карпенко-Карий заявив про себе у 80-х рр. На засланні в Новочеркаську ним були створені п’єси “Бондарівна”, “Чортова скала”, “Розумний і дурень”, “Наймичка”, “Мартин Боруля”. На межі XIX і XX століть з’явилися найбільш відомі твори Карпенка-Карого “Сто тисяч” (1890) і “Хазяїн” (1900).У них автор виступив проникливим і водночас дотепним спостерігачем складних процесів, що зумовлювали суттєві зміни в житті українського суспільства. Перш за все драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення.

Карпенко-Карий створив також кілька п’єс на історичні теми. Із них найбільш відомою є трагедія “Сава Чалий” (1899). Усього драматургові належить авторство вісімнадцяти п’єс.

Поза сумнівом, на драматургічній практиці Карпенка-Карого відчутно позначався його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук таких сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.

Навесні 1907 р. стан здоров’я драматурга значно погіршився. Він був змушений виїхати на лікування за кордон. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 р. в Берліні, похований у с. Карлюжино поблизу Єлисаветграда.

“Іван Тобілевич (1845-1907) із своїми драматичними творами виступив власне пізніше, вже на початку 80-х років, але настроєм і світоглядом своїм, як і взагалі характером своєї літературної діяльності, і цей письменник-драматург належить до того початкового періоду українського народництва, коли нові обставини життя після реформ 60-х років та політично-громадська реакція поставили перед громадянством велику силу нових питань. До них підходили й попередники Тобілевича, Старицький та Кропивницький, але найбільш виразну відповідь на них у драматичній формі дав таки Тобілевич. Власна його в історії українського драматичного письменства стежка лежить у тому, що він перший виступив за межі шаблону – отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі, драми й дав початки серйозної комедії, цінної і з громадського, і з художнього погляду, як галерея типів, як образ справжнього, не підсолодженого життя, перетвореного глибоким і дужим талантом”.

(Єфремов С О. Історія українського письменства,- К., 1995.- С. 477.)



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Іван Карпенко-Карий – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII
чого так серце плаче