Головна ⇒ 📁Твори з зарубіжної літератури ⇒ Іспити Жульєна Сореля

Іспити Жульєна Сореля

СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

ДОЛЯ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ І ФОРМУВАННЯ ЙОГО ХАРАКТЕРУ

Можна собі уявити, з яким величезним напруженням душевних сил Жульєн переступив поріг будинку мера. Він чудово розумів, шо потрібно справити хороше враження, адже вирішувалася його доля, усі сподівання безсонних ночей і мрії всього життя. Тому, коли його познайомили з дітьми, “він заговорив до них тоном, що здивував навіть самого пана де Реналя: – Я тут для того, панове, щоб навчати вас латини. Ось перед вами Біблія. Ви завжди

будете відповідати мені уроки по цій книзі, а тепер спитайте мене, я вам відповім свій урок. – Старший хлопчик, Адольф, узяв книгу. – Розгорніть її навмання, – провадив Жульєн, – і скажіть мені перше слово першого-ліпшого вірша. Я проказуватиму напам’ять цю святу книгу, доки ви самі не спините мене.

Адольф розгорнув книгу, прочитав перші слова, і Жульєн проказав напам ‘ять цілу сторінку з такою легкістю, наче він розмовляв рідною мовою. Пан де Реналь поглядав на дружину з переможним виглядом”.

Звісно, цей нічим не показний прибулець, який з легкістю цитував Святе Письмо з будь-якого місця та ще й мертвою

латиною, що нею користуються лише науковці та священики, справив на присутніх сильне враження. Якщо додати до цього потішене самолюбство пана де Реналя (він же казав, що Сорель підійде на роль гувернера, і цей пихатий Вально їм ще позаздрить), а також трохи заспокоєну скупість мера (він таки недаремно плататиме цьому молодику аж триста франків!), то ефект був величезним. Жульєн “відчув миттєвість” і не прогавив свого шансу витиснути із ситуації все можливе. Бо, відверто кажучи, чим ще він міг вразити присутніх? Цей іспит закінчився для нього тріумфом, абсолютною перемогою. Проте чи не найголовнішим для молодого честолюбця стало те, що “ця сцена затвердила за Жульєном право на звання “пан””. Тут знову проявився тонкий психологізм і глибоке знання Стендалем життя всіх прошарків населення. Адже, здавалося б, плебей має боротися за те, аби його назвали “паном” передовсім самі пани, чи не так? Однак автор каже, що в цьому званні Жульєну не могли відмовити “навіть слуги”. Недаремно народ каже, не так пани, як підпанки… Зрештою, завдяки своїм особистісним якостям – феноменальній пам’яті, витримці, почуттю власної гідності – “Жульєн зумів так поставити себе, що менш аніж за місяць після його появи в домі навіть пан де Реналь став поважати його”. Наступний свій іспит Жульєн також витримав з успіхом. Запрошений у дім Вально, у присутності провінційних посадовців – “збирача податків, акцизного інспектора, жандармського офіцера і ще двох чи трьох урядовців” – він “був змушений знову повернутись до своєї ролі… Член-кореспондент Безансонської та Юзеської академій звернувся до нього з другого кінця столу із запитанням, чи правда те, що розказують про його дивовижні успіхи у вивченні Нового Завіту. Враз запанувала мертва тиша; немов якимись чарами, у руках ученого члена двох академій опинився Новий Завіт латинською мовою. Тільки-но Жульєн устиг відповісти йому, як той прочитав початок якоїсь латинської фрази. Жульєн продовжував її напам’ять, пам’ять не зрадила його, і це диво викликало загальне захоплення, що виявилось із тим галасливим запалом, який виникає в кінці обіду. Цей другий іспит довершив його успіх”.

Запрошення на обід за всіх часів уважалося певним визнанням людини, виявленням дружнього ставлення до неї. Особливо, коли запрошують вищі за суспільним станом. Тому ще одним підтвердженням абсолютної перемоги сина теслі стало те, що “перш аніж піти, Жульєн дістав чотири чи п’ять запрошень на обід. – Та цей юнак робить честь нашому департаменту! – хором вигукували гості. Договорилися навіть до того, щоб виділити для нього стипендію з громадських коштів, аби він міг продовжувати навчання в Парижі”. Успіх Жульєна тим цінніший, що його визнали в рідному місті й оцінили ті, хто ще вчора, зустрівши юнака, найімовірніше не звернули б на нього ані найменшої уваги, а то й зневажливо відвернулися б від сина теслі.

Отже, лише успішно склавши ці “іспити”, Жульєн отримав можливість піднятися вище – навчатися в Безансонській духовній семінарії. Проте “кожен фініш – це, по суті, старт”: там йому теж Довелося складати іспити: “Абат Пірар проекзаменував Жульєна з теології і був вражений його знаннями. Ще більше він здивувався, коли почав докладно питати юнака Святе Письмо… Однак директор семінарії був приголомшений остаточно, коли запитав Жульєна про духовну владу папи й почув точний переказ мало не всієї книги пана де Местра. Марно ставив він запитання, щоб дізнатися, чи справді Жульєн вірить у доктрину де Местра. Юнак відповідав точно за книжкою, напам’ять. Після тривалого іспиту йому здалося, що суворість пана Пірара до нього була тільки удавана. І справді, якби не правила надзвичайної суворості, ректор семінарії розцілував би Жульєна в Ім’я логіки, – такі чіткі, точні й ясні були його відповіді. “Це сміливий і здоровий розум, – думав він, – але тіло кволе””.

Проте найважчим іспитом була перша бесіда Жульєна з гостями впливового паризького вельможі маркіза де Ла-Моля. “Маркіз, мабуть, уже розповів про освіту, яку дістав Жульєн, бо один із гостей почав з ним розмову про Горація… Як на провінціала, фрази його були не надто довгі. Він сподобався… “Невже він і справді щось знає?” – подумав маркіз. Відповідаючи, Жульєн висловлював власні міркування і настільки подолав свою несміливість, що виявив хоч не дотепність – річ недосяжна для того, хто не обізнаний з уживаною в Парижі мовою, – але, в усякому разі, своєрідні думки, висловлені, щоправда, не завжди вишукано й доречно. Крім того, усі переконались, що латину він знає досконало”. Отже, і тут, у найвищих аристократичних паризьких колах, Жульєн склав іспит успішно.

Зверніть увагу також на те, що Жульєн Сорель постійно працює над собою. Так, під час свого першого іспиту в домі пана де Реналя він ще не знав творів Горація і стверджував, що “священний сан, до якого він готується, забороняє йому читати такого нечестивого поета”. Однак уже в Безансоні “наприкінці іспиту один лукавий екзаменатор заговорив про Горація, Вергілія та інших світських авторів. Потайки від товаришів Жульєн вивчив напам’ять багато рядків з цих авторів. Захоплений своїми успіхами, він забув, де знаходиться, і на повторні запитання екзаменатора із запалом став читати напам’ять і переказувати своїми словами оди Горація”. Отже, Жульєн багато читав, і з-поміж іншого – навіть заборонених у семінарії авторів-язичників, тобто ризикував бути покараним, що незабаром і сталося. Однак зауважимо, що в Безансоні за знання римських класиків, працю, любов до читання та книжки його було щедро винагороджено: “Прелат схотів розпитати Жульєна про його навчання. Він поставив Жульєнові кілька запитань з догматики і був вражений. Потім прелат перейшов до класиків – до Вергілія, Горація, Цицерона. “За ці імена, – подумав Жульєн, – я дістав свій сто дев’яносто восьмий номер. Тепер мені нічого втрачати, спробуймо блиснути””. Йому пощастило: прелат, сам чудовий знавець класиків, був захоплений: “Прелат звелів принести йому вісім томів у чудовій оправі і зволив власноручно написати на титульній сторінці першого тому кілька слів Жульенові Сорелю латинською мовою”. Після такого розкішного подарунка – восьмитомника давньоримського історика Тацита – перед Жульєном почали запобігати ті семінаристи, які ще недавно його відверто зневажали. А вже в Парижі, потрапивши в дім маркіза де Ла-Моля, який мав велику бібліотеку, Сорель почав буквально раювати в цій книгозбірні: “…він забрався в темний куточок і звідти захоплено розглядав блискучі корінці книжок: “І все це я зможу прочитати! – сказав він собі. – Ну, як мені тут могло б не сподобатись?””

Окрім любові до книжки, прагнення до самовдосконалення й розумових здібностей, Жульєнові притаманні щирість і доброта. Це відзначив, наприклад, ректор Безансонської семінарії Пірар: “Пан абат Ша-Бернар дуже хвалить вас у своєму листі до мене. Я загалом задоволений з вашої поведінки. Щоправда, ви дуже необачні, навіть нерозважливі, хоч це відразу й непомітно; проте до цього часу серце у вас добре, навіть великодушне, розум видатний. Загалом я бачу у вас іскру, якою не можна нехтувати”. І завжди суворий абат Цірар не стримався, “голос його затремтів:

– Так, сину мій, я полюбив тебе… Тобі судилася нелегка доля. Я бачу в тобі щось таке, що ображає ниці душі. Тебе скрізь переслідуватимуть заздрощі й наклепи. Куди б не закинуло тебе провидіння, твої товариші завжди ненавидітимуть тебе. А якщо вдаватимуть, ніби люблять, то лише з метою погубити тебе ще певніше. Тільки одне може тобі допомогти: не покладайся ні на кого, крім Бога, він дав тобі на покарання твою самовпевненість… Якщо ти неухильно триматимешся істини, рано чи пізно вороги твої будуть поборені”.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)