ІМАЖИЗМ ТА ІМАЖИНІЗМ
Імажизм (англ. imagism, від франц. image – образ) – школа в англійській та американській поезіях 1910-х років. Ще 1909 року англійський поет і філософ (учень А. Бергсона) Τ. Ε. Г’юм засновує “Школу імажизму”. З 1912 року американський поет Езра Паунд активно працює в чиказькому журналі “Поезія”, який і познайомив світ з імажизмом у 1913 році. Саме тоді Е. Паунд друкує свої “Декілька “Ні” для імажиста”, а через рік – видає антологію “Імажисти”, куди, окрім його власних віршів, увійшли поетичні твори американських ліриків
“Батьком імажизму” вважається Т. Е. Г’юм. Саме його естетичні теорії впливали на імажистський поетичний рух. Г’юм зазначав, що сутність поезії “виражається не стільки
Імажисти намагаються відтворити не саму реальність, а переживання, враження, які виникають асоціативно. Звідси й тематика їхніх поетичних творів: природа, предмети, ефемерні почуття та емоції. Імажизм, який зазнав впливу поезії Сходу (особливо – японського хокку) та французького символізму, віддає перевагу верліброві. Саме вільний вірш стає для імажистів засобом для відтворення “хаотичності світу” (Т. Е. Г’юм). Створюючи свої “ланцюги образів”, імажисти сміливо експериментують у галузі метрики та строфіки; їхня поетика вимагає “точного зображення”, чіткості, конкретності, ясності мови.
Школа імажизму існувала недовго: вона розпадається вже наприкінці десятих років. Однією зі спроб “врятувати” рух “поезії образів” стала організація Е. Паундом нової течії – Вортицизму (від лат. vortex – вихор, вир) в 1914-1915 роках. “Образ – це не ідея, – зазначав Паунд. – Це промениста енергія, або ж пучок, те, що я називаю Vortex, в якому й через який туди-сюди постійно рухаються ідеї”. Вортицизм був покликаний створити більш динамічну, ніж імажизм, поезію. Явища зображались у вор-тицистів здебільшого словами, в яких звертається увага на їхнє звучання. Ці слова-звуки (які, у свою чергу, ставлять за мету створювати в читача наявні образи) і мають відтворювати динаміку, рух образів.
До імажизму сходить назва Імажинізму – літературної школи, що з’явилася в Росії після революції. В 1919 році видається перша “Декларація імажиністів”, яку підписали поети Сергій Єсенін, Рюрік Івнєв, Анатолій Марієнгоф, Вадим Шершеневич та художники Борис Ердман і Георгій Якулов. З 1920 року починають друкуватися колективні збірки під загальною назвою “Імажиністи”, а в 1922-1924 роках російські митці видають свій журнал (“Гостиница для путешествующих в прекрасном”).
Імажиністи (які, до речі, повністю відкидали вплив англомовних імажистів) розпочали свою діяльність із нещадних атак на різноманітні літературні напрями й течії. Найпершим же об’єктом їхніх нападок став футуризм (слід зазначити, що імажиністи В. Шершеневич та Р. Івнєв у минулому й самі належали до футуристів). “Декларація імажиністів” починається з констатації смерті футуризму: “Скончался младенец, горластый парень – десяти лет от роду (родился 1909 – умер 1919). Издох футуризм. Давайте грянем дружнєє: футуризму и футурью смерть”. За словами імажиністів, футуризм говорив про форму, а думав лише про зміст. Поети-імажиністи проголошують необхідність “звільнити слово з тюрми змісту”, “чистку” форми від “пилу змісту”. Єдиним законом мистецтва вони вважають “виявлення життя через образ та ритміку образів”. “Музика – композиторам, ідеї – філософам, політичні питання – економістам, а поетам – образи й тільки образи”, – проголошується в імажиністській декларації.
Програмні принципи імажинізму розробляв теоретик та ідейний лідер школи В. Шершеневич. У своїй брошурі “2×2 = 5” він проголошує образ як такий, поза зв’язком з іншими образами. “Вірш не організм, а Натовп образів, з нього без пошкодження може бути вийнятий один образ або вставлено ще десять…”. В. Шершеневич певен, що вірші імажиністів з однаковим успіхом можуть читатися з кінця до початку (так само, як картини імажиністів Ердмана та Якулова можуть висіти догори ногами). Він вважає, що “слово догори ногами” є найприродні-шим станом слова, з якого має народитися образ. Звідси – вимога “ламати граматику”: імажиністи “виганяють” дієслово, виступають проти вживання прийменників, прагнуть до “максимуму неочікуваності й новизни” в комбінаціях з коренями слів.
У своїй віршовій практиці поети-імажиністи синтезують високе і низьке, ліричне і комічне, “чисте і нечисте”. Це, за висловом А. Марієнгофа, покликане служити “головній меті поета” – “викликати в читача максимум внутрішнього напруження”. І вирішує цю проблему знову-таки образ. “Якомога глибше всадити в долоні читацького сприйняття колючку образу, – проголошує А. Марієнгоф. – Подібні схрещування чистого з нечистим служать засобом загострення тих колючок, якими належною мірою їжачаться твори сучасної імажиністської поезії”.
Російські імажиністи (група їхня розпалася в середині 20-х років), як і англійські та американські імажисти, розробляли нові форми вільного вірша, нові рими, експериментували в галузі поетичної мови. Самостійним внеском імажиністів у літературу був, на думку В. Брюсова, їхній принцип необхідності для поета “організувати” лад образів. Адже поети-імажиністи звернули увагу на “єдність образів в одному творі”. Вони керувалися принципом, зазначає В. Брюсов, “що всі образи повинні бути підкореними основному стилю вірша”. “Ми знайшли спосіб оживити мертві слова, вміщуючи їх в яскраві поетичні образи”, – стверджував найталановитіший з представників імажиністської школи Сергій Єсенін.
Імажинізм, який не мав організаційного оформлення в Україні, вплинув на розвиток української поезії 20- 30-х років XX століття. Так, принципи імажинізму позначилися на ліриці Володимира Сосюри (збірки “Сьогодні”, “Золоті шуліки”) та Богдана-Ігоря Антонича (збірка “Перстені молодості”).
ІМАЖИЗМ ТА ІМАЖИНІЗМ
розповидь про рослину
Related posts:
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е....
- Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне...
- Антологія римської поезії “Антологія римської поезії” – хрестоматія, упорядкована М. Зеровим, до якої увійшли в його перекладах поезії Катулла (“Плач, Венеро! Плачте Купідони”, “Знову весна, оживає земля” та ін.), Вергілія (фрагмент “Енеїди”, дві еклоги), Горація (“До ліри”, “До...
- Питання з відповідями до теми “Срібна доба” російської поезії Який період в історії російської поезії називають “срібною добою”? Наприкінці XІX ст. у російській поезії, як і в західній літературі, розвивається модернізм. Цей період тривав з 80-х рр. XІX ст. до 20-х рр. XX ст....
- Сергій Олександрович Єсенін – російський поет, співець російської природи Сергій Олександрович Єсенін – російський поет, співець російської природи, людина бурхливої і сумної долі, автор задушевних і музичних віршів, багато з яких і тепер звучать як романси – “Отговорила роща золотая”, “Не жалею, не зову,...
- ПАУНД, Езра Луміс (1885 – 1972) ПАУНД, Езра Луміс (Pound, Ezra Loomis – 30.10.1885, Хейлі, Айдахо – 01.11.1972, Венеція, Італія) – американський поет. На думку Т. С. Еліота, “містер Паунд більш ніж хто-небудь відповідальний за переворот у поезії,...
- Парнас Парнас – гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово П. вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості, хоч подеколи автори...
- Герметизм Герметизм (італ. ermetismo, від ermetio – замкнений) – напрям в італійській поезії в період міжвоєнного двадцятиліття (Д. Унгаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо, А-Гатто, Л. Сінісгаллі та ін.), започаткований Дж. Леопарді. Г. був естетичною реакцією на...
- Образ як форма буття художнього твору РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ 2.1. Визначення художнього образу 2.1.2. Образ як форма буття художнього твору Група вторинних значень поняття “образ” з’являється у зв’язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм образного...
- Графоманія Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в...
- Децима, Еспінела Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. Д. вживалася...
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XIX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів...
- ДУМКА Думка – досить поширений в українській і деяких інших слов’янських літературах жанр короткого ліричного вірша елегійного (іноді баладного) змісту. Термін “думка” (як зменшувальний від “дума”, про яку див. підрозділ “Ліро-епос та інші міжродові та суміжні...
- Абстракціонізм Абстракціонізм – одна з течій авангардистського мистецтва. Виникнувши на початку XX ст, (В. Кандинський, Наталія Гончарова, П. Пікассо, П. Мондріан, О. Архипенко, П. Клее та ін.), А. сягнув свого апогею у 50-ті. Філософсько-естетична основа А....
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XІX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XІX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XІX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б...
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер...
- ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРА ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРА. Випадкові елементи віршування спостерігаються в багатьох зразках паремій – прислів’ях, приказках, загадках, скоромовках, замовляннях, а також у “словах” та “плачах”; віршованими були ритуальні співи календарного циклу, співи до танців і трудових процесів, також...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В...
- Нью-йоркська група “Нью-йоркська група” – група українських еміграційних поетів, яка виникла в середині 50-х XX ст. як співдружність митців, об’єднаних спільними поглядами на творчість, як можливість якомога повнішого самовияву творчої індивідуальності митця. Хоч назву одержала від місця...
- Тенденційність у літературі Тенденційність у літературі (лат. tendentia, від tendo – прагну, прямую) – ідейна спрямованість літературно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Соціальна та національна заангажованість є конкретними проявами Т., яка випливає...
- Вираження трагедії голокосту в поезії “Фуга смерті” Пауля Целана План I. “Апокаліпсичний” світогляд поета. II. Асоціативна образність як провідний принцип поетики П. Целана. 1. Образ фуги в поезії. 2. Символічне значення образів Суламіф і Маргарити. 3. Напружена емоційність віршів П. Целана. ІІІ. Поєднання в...
- СВІТ ПОЕЗІЇ Літературне читання 3 клас СВІТ ПОЕЗІЇ Блакитні свічки вечора, веселка над пшеничним полем, срібні сльози зажуреної вербички, жалібна пісня коника у прив’ялій траві… Наш світ сповнений краси. І, мабуть, найтонше відчувають її поети. Вони зображують...
- ТЕМИ НАУКОВИХ (КУРСОВИХ ДИПЛОМНИХ, МАГІСТЕРСЬКИХ) Теми наукових (курсових дипломних, магістерських) робіт з фольклору Дохристиянські вірування українців і поетичний світ. Образи язичницьких богів в українській календарно-обрядовій поезії. Замовляння на Поліссі. Синтез ритуалу і слова в українських замовляння. Дитячий фольклор Східного Полісся....
- ГОРКА ЛАВРЕНТІЙ ГОРКА ЛАВРЕНТІЙ (1671 р., м. Львів – 21.04.1737, м. Вятка, Росія) – драматург, теоретик поезії, церковний діяч. Народився в сім’ї козака. По закінченні Київської академії працював у ній викладачем. З 1713 р. – ігумен Видубицького...
- Максима Максима (лат. maxima regula – вищий принцип) – різновид афоризму, моралістична за змістом сентенція. М. виражається у вигляді констатування факту або в повчальній формі; сягнула свого розквіту у французькій літературі XVIII ст. (Б. Паскаль: “Перемагай...
- Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему...
- Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації,...
- УНАНІМІЗМ Унанімізм (франц. unanimisme, від unanime – одностайний) – літературна течія у французькій літературі початку XX століття, що об’єднала представників французької літературної молоді. Справжнім лідером течії був Жюль Ромен. Саме йому належать два основні маніфести унанімізму:...
- Рецепція Рецепція (лат. receptio – сприйняття) – запозичення письменником ідей, мотивів, образів, сюжетів із творів інших письменників чи літератур з подальшим їх творчим осмисленням (трансформацією). Наприклад, збірка А. Кримського “Пальмове гілля” написана в результаті Р. митцем...