“І задзвеніли в серці звуки” (Олександр Олесь) – Олександр Олесь (1878 – 1944)


Підручник Українська література
10 клас

ХХ Століття

Олександр Олесь (1878 – 1944)

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

(Олександр Олесь)

Олександр Олесь – талановитий поет, драматург, яскравий представник символізму в літературі, який збагатив її задушевністю, ніжними почуттями і багатою внутрішньою силою, виразивши українську філософію буття, глибокий гуманізм. Він європеїзував українську лірику, став однією з центральних постатей української поезії початку XX століття, уособлюючи новий тип поета, інтелігента, аристократа духу, захисника національних інтересів України.

“І задзвеніли в серці звуки” (Олександр Олесь)

Олександр Олесь – творчий псевдонім Олександра Івановича Кандиби, який народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля (давня назва – Крига) сучасної Сумської області в заможній родині. Батько його був керівником рибних промислів в Астрахані, де й загинув, залишивши дружину Олександру з трьома дітьми. Зростав майбутній письменник серед чудової Слобожанської природи українського степу, в атмосфері шани до народних звичаїв та обрядів. За словами Максима Рильського, хлопець змалку був овіяний чистим подихом народної пісні, що благотворно вплинула на формування його естетичних смаків. У чотири роки мати

навчила Сашка читати, а в одинадцять він знав напам’ять “Кобзар” Тараса Шевченка. Щоліта хлопець відпочивав у маєтку свого діда в селі Верхосулля Лебединського повіту, який орендував його у Башкирцевих, у чиїй родині народилася славетна художниця Марія Башкирцева.

У Білопіллі Олександр закінчив початкову школу та двокласне училище, а з 1893 року навчався в Дергачівській землеробній школі, разом з Костянтином Треньовим, згодом відомим російським драматургом. Тут юнак і почав писати вірші. Після смерті діда Грищенка матеріальне становище родини погіршилось. Через брак коштів Олесь залишив навчання в Київському політехнічному інституті, працював практикантом у маєтку Харитоненка на Херсонщині. З 1903 року Кандиба навчався в Харківському ветеринарному інституті. Тут познайомився з родиною відомого банкіра Алчевського, зокрема письменницею Христиною Алчевською, яка розпізнала поетичний талант Олеся, назвавши його “українським Гейне”. Молодого поета підтримала відомий історик Олександра Єфименко, котра знайшла мецената для видання першої збірки поезій Олеся.

Позитивний вплив на формування національної самосвідомості поета мало відкриття 1903 року пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, де Олесь познайомився з багатьма українськими письменниками: Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Борисом Грінченком, Василем Стефаником, Іваном Липою, які привітали його як молодого митця. Полтавське відзначення 165-річчя від дня смерті Котляревського засвідчило розмах української національно-визвольної ідеї. Ця подія стала вирішальною в долі Олександра Олеся, який усвідомив своє покликання як українського поета – творити самодостатнє мистецтво доби, оновлюючи антигуманний світ. Він долучився до національно-визвольних змагань народу за незалежну Україну. 1905 року Олександр Олесь написав революційні пісні, переклав українською мовою відомі в Європі “Марсельєзу”, “Варшав’янку”.

На формування естетичних смаків Олександра Івановича мала вплив західноєвропейська поезія, зокрема символістів Стефана Малларме, Поля Верлена. Українському поетові імпонували гасла Верлена із вірша “Поетичне мистецтво”: “Найперше – музика у слові! / Бери із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови… / Такт музики всякчас і знов! / Щоб вірш твій завше був крилатий. / Щоб душу поривав – шукати / Нову блакить, нову любов” (переклад Григорія Кочура). Цей акцент на милозвучності поезії відіграв важливу роль у художніх пошуках Олеся – символіста. Проте його поезія не була аполітичною, як у Верлена. З французьким поетом його поєднували настрої смутку і зажури, меланхолія і щирість. Відбувалося самовизначення митця, який своє покликання вбачав у тому, щоб змалювати чутливу душу людини, красу її помислів, утверджуючи гуманістичні ідеали. У цьому виявилась громадянська позиція Олеся, що поетизував героїчне, людяне, ніжне. Він відгукувався на злободенні питання часу, жив національною ідеєю, вірою у відродження України.

Творчий шлях Олександра Олеся, що тривав понад сорок років, можна поділити на два періоди, сповнені натхнення й естетичних відкриттів.

Перший період творчості (1905 – 1921) сповнений важливими здобутками поета: з’явилися збірки “З журбою радість обнялась” (1907), “Поезії. Книга II” (1909), “Поезії. Книга ІІІ” (1911), якими Олесь утвердився як митець-символіст. Важливими були події революцій 1905 і 1917 років, ознаменовані яскравим виявом українського національного відродження та утворенням Української Народної Республіки, оспіваної Олесем у поезіях “Воля!? Воля!?”, “Ранок, ранок! Час світання”, “Живи, Україно” та інші. Критик Володимир Коряк писав: “Вплив поезії Олеся в часи революції був величезний. Це. власне, він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім активно боролася у війську У HP проти більшовиків”.

Другий період творчості обіймає 1921-1944 роки, які Олесь прожив у еміграції, болісно роздумуючи над втратою Україною державності, проте плідно працюючи. Це засвідчують поетичні збірки “Перезва” (1921), “Минуле України в піснях. Княжі часи”, “Поезії. Книга X” (1930), “Кому повім печаль мою” (1931), “Цвіте трояндами” (1939), пройняті історіософським осмисленням долі України, особистою тугою за рідною землею, патріотичним пафосом: ” Тільки в снах її подих відчуємо, / Її муки, надії, жалі. / Тільки в снах затишних почуємо / Рідний голос святої землі”.

У поезії Олесь реалізував себе як модерніст. У побуті сповідував богемність, винятковість митця, особливий спосіб життя. Як і тогочасні молоді поети Європи, Олександр Іванович багато часу проводив у кав’ярнях, де обговорювалися мистецькі новини, влаштовувалися літературні читання. Перебуваючи в Києві, поет любив відвідувати місця, де у сяйві світла рухалися люди, звучали музика, сміх, оплески. Така атмосфера надихала його на складання віршів і зачитування їх друзям. Ось який портрет Олеся намалював Юрій Тищенко: “Зустрів я його в передпокої клубу. Був це молодий, вродливий чоловік. На високе чоло звисали буйні темні кучері. Якимсь теплом віяло з його сірих очей. Маленькі світлі вусики й борідка творили рамці довкола уст, на яких при розмові з’являлась лагідна усмішка. Постать кремезна, пропорційна. В цілому він справляв враження людини заможної. Може тому, що на ньому були хутряна шуба й шапка”.

Дебютував поет 1905 року в одеському альманасі “Багаття” диптихом “З пісень молодості”. Олександр Білецький високо оцінив його вірші “Пісні селян”, “Ще в нас вогонь не згас в грудях”, назвавши їх автора “інтелігентським Тіртеєм1

1 Тіртей – давньогрецький поет, жив у Спарті, під час війни закликав своїми віршами спартанців до героїзму, мужності 1905 року”. Важливою подією в житті Олександра Івановича було одруження з Вірою Свадковською, родом зі Звягеля на Волині. Вона йому наснилась. Так само наснився їй майбутній чоловік. Навчаючись у Петербурзі, вона приятелювала з поетовою сестрою Марією Кандибою, яка й познайомила згодом брата з Вірою. 1906 року, перебуваючи в Криму, поет упорядковував свою першу збірку “З журбою радість обнялась”. Дружина називала його ласкаво Олесем. Так виник його псевдонім – Олександр Олесь: “Те ім’я, що мені дала Ти / У дні, осяєні Тобою, / У сні і вільне, і крилате / Літа і в’ється наді мною. / Його прийму я в свою душу. / Зіллю з своєю кров’ю…” Велике враження справила рукописна збірка поезій молодого митця на відомого російського письменника Володимира Короленка, який мешкав тоді в Полтаві і порадив йому їхати до Петербурга, давши рекомендаційного листа на видання збірки. Історик Олександра Єфимекко попросила Олеся прочитати свої вірші громадському діячеві Петрові Стебницькому і письменнику Олександрові Лотоцькому, який згодом згадував: “З перших рядків відчулося, що се – поет милістю Божою. Трудно переказати те, що ми переживали, слухаючи таких поетичних перлів після довгої посухи на ниві української поезії”. З їхньою допомогою збірка “З журбою радість обнялась” Олександра Олеся вийшла в Петербурзі. Як тільки-но книга побачила світ, поет, остерігаючись її заборони російською цензурою, швидко вивіз тираж збірки в Україну.

Оліесева поезія мала резонанс серед читачів. Її прихильно оцінили критики, захоплено читала молодь. Олександр Іванович сказав дружині: “Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім’я, дане Тобою, зробиться символом кохання?” Іван Франко помітив у першій книзі оригінальність творчої манери письма Олександра Олеся, назвав його “молодою силою”, витонченим “майстром віршованої форми і легких, граціозних пісень”. З Франком Олесь познайомився 1913 року в гуцульській Криворівні, куди щоліта приїжджали українські митці на відпочинок. Тривала робота над збірками віршів та поетичних перекладів Олеся. Ще юнаком він читав в оригіналі твори німецьких, французьких, англійських митців, улюблені вірші перекладав українською. В “Автобіографії” поет писав, що “спочатку багато працював над індійською, польською, болгарською мовою”. Він самотужки вивчив сербську, чеську, болгарську мови, переклав поему американського поета Генрі Лонгфелло “Пісня про Гайявату”, казки Вільгельма Гауса.

Живучи в Києві, сповнений ентузіазму й енергії поет організував видання модерного журналу “Українська хата”, був співредактором “Літературно-наукового вісника”, який видавав у Києві Михайло Грушевський, співпрацював з українською газетою “Рада”. Побачили світ його збірки “Поезії. Книга II”, “Поезії. Книга III”, “Поезії IV”, що відлунювали подіями поразки революції 1905 -1907 років. “Будь моїм мечем!” – так звертався Олесь до свого поетичного слова, переживаючи крах надій на здобуття державної незалежності. “Кривава революція з тисячами невинних жертв, кривава реакція моєї душі… Моя душа – дуже вразлива, у всій гостроті сприймаюча враження”, – писав поет у листі до дружини 1906 року. Сподівання на визволення України автор змальовує в алегоричному образі айстр, що очікували “рожевого ранку”, “вічної весни”, “сонячних днів”. Та прийшло велике розчарування: “А ранок зустрів їх холодним дощем, / І плакав десь вітер в саду за кущем… / І вгледіли айстри, що вколо – тюрма” (“Айстри”). Проте у другій збірці поет висловив оптимістичну ідею: “Яка краса: відродження країни!”

Мистецька скарбниця. Олександр Олесь був музикою і грав на арфі, лірі, кобзі, захоплювався творами Миколи Лисенка, Петра Чайковського. Його поезії надзвичайно милозвучні, тож не дивно, що вісімдесят композиторів на слова Олеся написали близько двохсот творів. Найбільш відомі романси створені Миколою Лисенком – “Айстри”. “Літній вечір”, “Любов”, “Осінню віє”, “На сірій скелі мак цвіте”, “Порвалися струни”, “Прийди, прийди”. “Гроза пройшла, зітхнули трави” та Яковом Степовим – “Не беріть із зеленого лугу верби”, “О слово рідне”.

У 1909 році Олександр Олесь написав драму “По дорозі в казку”, що перегукується мотивами з п’єсою “Синій птах” французького символіста Моріса Метерлінка. Окрім того, в доробку Олеся – драматичні твори “Трагедія серця”, “Тихого вечора”, “Осінь”, “Танець життя”, “Весняна казка* (“Над Дніпром”). Прототипами дійових осіб п’єси-застереження “Земля обітована” є члени родини Крушельницьких, які сповідували комуністичні ідеали, виїхали з Речі Посполитої до УРСР і загинули в сталінських катівнях. Радянські ідеологи за цей твір назвали Олександра Олеся “ворогом народу”, а його творчість в Україні була заборонена до 1957 року.

В “Автобіографії” митець зізнавався, що прагнув віддатись виключно літературній роботі, проте оскільки вона оплачувалася невисоко, був змушений працювати ветеринаром у 1909 – 1918 роках. Було чимало щасливих днів, цікавих подорожей поета Середземномор’ям і Карпатами. 1913 року він побував у Австрії та Італії, що відбилося в поезіях “Заходить сонце”, “Італійська ніч підкралась”, “Так, як Данте любив Беатріче”. Незабутнє враження справили на нього Гуцульщина та її волелюбний і гордий народ, про що він писав у листах до дружини. Тут він познайомився з відомим фольклористом Володимиром Гнатюком, письменниками Антоном Крушельницьким, Михайлом Коцюбинським.

З проголошенням УНР Олександр Олесь долучився до відновлення Української держави. На хвилі духовного піднесення митець пише: “Христос воскрес! Воскресла Україна! / О краю мій! Схиляюсь на коліна”. У лютому 1919 року він як дипломат представляв уряд незалежної України в Будапешті. Поет болісно переживав віроломний напад на Україну більшовицької Росії, масові розстріли невинних киян, громадянську братовбивчу війну, репресії проти українських інтелігентів, продовження русифікації, – все це висвітлює причини, чому після занепаду УНР Олександр Олесь емігрував за кордон.

Мешкав поет у Відні, де організував “Союз українських журналістів та письменників”, заснував українське видавництво, журнали “На переломі” та “Сміх”. У Відні він оприлюднив книги поезій “Чужина”, “Перезва”, дитячі твори, переклав казки з мов народів світу. 1923 року Олександр Олесь переїхав до Чехо-Словаччини, де перебувала велика кількість українців – емігрантів, колишніх воїнів УНР. До нього прибули дружина і син із захопленої більшовиками України. Оселилася родина під Прагою в селі Горні Черношиці.

Олесь дотримувався погляду, що “поет, який боліє стражданнями свого народу, навіть в еміграції не може залишитись до них байдужим”. Він стежив за розвитком літературного процесу в Україні, а тому радо прийняв у 1925 році поетів радянської України Павла Тичину, Олексу Досвітнього і Валер’яна Поліщука, розпитував про події на Батьківщині, мистецьке життя. Тичина подарував Олександрові Олесю свою збірку “Сонячні кларнети” з написом: “Великому поетові і моєму вчителеві”.

Щастям сяяло обличчя Олександра Олеся влітку 1928 року, коли його син Олег захистив докторську дисертацію у Карловому університеті. Він пишався успіхами сина, який викладав у престижних вузах Європи й Америки, писав фундаментальні праці з археології, а під псевдонімом Олег Ольжич – прекрасну лірику. Радість випромінювали очі Олеся, коли взимку 1939 року він перебував на Закарпатті, де громадськість відзначала 60-річчя видатного митця. Проте в житті поета супроводжували журба і радість. Його серце линуло в Україну, він з тугою слухав розповіді очевидців про голодомор 1933 року. “Як довго ще буде страждати й мучитись наш народ?.. Чи прийде кара на лиходіїв?” – міркував він. Як згадує Микола Неврлий, Олесь був не тільки щирою і доброю людиною, а й страдником, який палко любив рідну землю, вболівав за долю свого народу. Остання його книга лірики “Цвіте трояндами” вийшла друком 1939 року. У 1944 році в Празі відбулися урочистості, присвячені 40-літньому ювілеєві літературної діяльності Олександра Олеся. За спогадами Миколи Неврлого, у святковому костюмі ювіляр сидів на почесному місці, уважно слухаючи привітання професора Олександра Колесси, українських, чеських, польських митців, друзів і шанувальників його таланту. “Помітно було глибоке хвилювання, він ледве стримував сльози радості і болю. Болю тому, що все це відбувається не на рідній і все життя оспівуваній ним Україні”.

Поет уважно стежив за подіями Другої світової війни, перебував у Празі, окупованій фашистами. Його боляче вразила звістка про розстріл поетів Олени Теліги, Івана Ірлявського у Бабиному Яру в Києві, та особливо підкосила митця загибель його сина Олега Ольжича, поета і борця з фашизмом, у концентраційному таборі Заксенхаузен. Ця трагічна подія спричинила тяжку хворобу Олександра Івановича і смерть 22 липня 1944 року. Похований він на Ольшанському цвинтарі Праги. На могилі Олеся ростуть оспівані ним у поезіях троянди, символізуючи безсмертя його музи.

Словникова робота. 1. Запам’ятайте значення терміна.

Богема – (франц. boheme – циганщина) – походить від назви роману французького письменника Анрі Мюрже “Життя богеми”. Так називали себе елітні митці-модерністи, чиє життя відзначалося невпорядкованістю, безпечністю. Вони часто не мали коштів на існування, проте переймалися не матеріальними чи побутовими, а мистецькими проблемами. Цей стиль поведінки був характерним для львівських поетів “Молодої Музи”, представників “Української хати”. Богемний спосіб життя вели Поль Верлен, Артюр Рембо, Генрік Ібсен та інші.





1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“І задзвеніли в серці звуки” (Олександр Олесь) – Олександр Олесь (1878 – 1944)
каторжна аналіз твору