“Гробниця Потоцької” – “КРИМСЬКІ СОНЕТИ” А. МІЦКЕВИЧА

РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

§ 11. “КРИМСЬКІ СОНЕТИ” А. МІЦКЕВИЧА

“Гробниця Потоцької”

У нотатках, що передували створенню сонета, поет писав: “Недалеко від ханського палацу підноситься гробниця, збудована у східному стилі, з круглим куполом. Серед мешканців Криму існує переказ, що цей пам’ятник був поставлений Керім-Гіреєм на могилі невільниці, яку він дуже кохав. Була то ніби полька з роду Потоцьких…”

У сонеті “Гробниця Потоцької” висловлюється основна думка всього циклу – туга поета-вигнанця за батьківщиною. Підтримуючи версію про те, що в гробниці поховано саме Марію Потоцьку, автор порівнює своє життя на чужині з її нещасливою долею. Мотив смерті тут набуває особливого значення. Роздуми на могилі Потоцької розкривають не тільки колізії сивої давнини, а й духовний стан ліричного героя, для якого без вітчизни немає життя. Потоцька зів’яла, мов троянда, на чужині, і так само в’яне від туги серце ліричного героя. Він глибоко переживає болісну розлуку, але хоча автор і пише про те, що він дні свої “скінчить в самотній жалобі”, душа ліричного героя долає небезпеку смерті згадкою про Польщу – вітчизну, яка завжди лишається з ним, освітлюючи йому життєвий шлях. Узагалі в сонеті, попри його сумну тему, багато світла. “Хвилі минувшини” відлітають, як “золоті метелики”. Погляд Потоцької, “вогню

повний*, “ясні повипалив сліди” на небі. У тій частині неба, що ближче до Польщі, світить громада зірок. Це золоте сяйво втілює основну ідею вірша: любов до батьківщини – це світло, що дає сенс існуванню ліричного героя. Сяють не тільки зірки на небі, спогади про колишні події чи легендарна краса давно вмерлої Потоцької – це сама душа поета, сповнена світла любові, хоча він тяжко переживає розлуку з вітчизною. М. Рильський писав про сонет так: “Могила Потоцької”, в якій поет зв’язує думки про долю легендарної польки,- долю, яка надихнула й Пушкіна (“Бахчисарайський фонтан*),- з думками про свою долю – це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею… Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі,- це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття… як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові”.

Міцкевич у цьому сонеті вдається до виразних контрастів: край весни, прекрасних садів і смерть “молодої троянди” – Марії Потоцької; розкішний південь і наймиліший поетові північний край – його Польща; могила і життя; смуток самотності й думка про “приязну руку”, “звучання мови рідної”. Усі ці контрасти, що крають серце ліричного героя, передають біль розлуки з батьківщиною.

Силу почуттів поета виражають риторичні оклики, звертання. Велике значення в сонеті мають також паралелізми: “спогадів жаль” – “самотня жалоба”; зірки на небі – і, як зірки, палають очі Потоцької. Структура сонета підпорядкована завданню розкрити прихований біль митця: Потоцька, Польща – це теза й антитеза двох катренів, а далі як синтез – поєднання в уяві митця цих двох образів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Гробниця Потоцької” – “КРИМСЬКІ СОНЕТИ” А. МІЦКЕВИЧА

вечорова гармонія