Графинька – Карел Чапек


Графинька

…ті навіжені бабиська,- сказав пан Польгар,- часом такі штуки витинають, що тю! Було це дев’ятнадцятого чи двадцятого року, одне слово, в ті часи, коли по всій нашій благословенній Центральній Європі тхнуло смаленим; ми тільки й чекали, де ж ізнову спалахне. Шпигунів у нас тоді аж роїлось, ви того собі й уявити не можете. Я тоді був у відділі контрабанди та фальшивомонетництва, але до мене часом звертались і військові по якусь там поміч. Отоді й сталась та історія з графинею… ну, скажімо, Мігай.

Адольф Борн. Ілюстрація до оповідання К. Чапека Оповідання про втрачену ногуНе знаю вже, як і якими шляхами, але в Головному штабі дістали анонімного листа: невідомий звертав їхню увагу на кореспонденцію, яка посилається на адресу: “Цюріх, до запитання, В. Манассесу”. Одного такого листа перехопили. Він був зашифрований і містив дані військового характеру, приміром, що двадцять восьмий полк належить до Празького гарнізону, що в Миловицях є стрільбище і що наша армія озброєна не тільки гвинтівками, а й багнетами, одне слово – всякі такі дурниці. Але ж самі знаєте, у військових щодо цього дуже суворо; як викажете якійсь іноземній державі, що наша піхота носить онучі з коленкору фірми Оберлендер, то втрапите під трибунал і дістанете щонайменше рік за шпигунство. Що вдієш, це неодмінний елемент солдафонського престижу.

Ну, показали

мені в штабі того шифрованого листа й анонімного доноса. Я не графолог, але з першого погляду сказав собі: здуріти можна, адже й лист, і донос видимо писані однією рукою. Правда, анонімку написано олівцем – більшість анонімних доносів пишеться олівцем,- але видно було, що й шпигун, і викажчик – одна людина.

– Слухайте,- кажу тим військовим,- махніть на це рукою. Справа не варта клопоту, шпигун ваш якийсь дилетант, і всі оті його військові таємниці кожен може прочитати в газетах. Так що бувайте здорові.

А десь за місяць прийшов до мене один капітан із контррозвідки – такий гарний, стрункий хлопчина.

Адольф Борн. Ілюстрація до оповідання К. Чапека Графиня – Пане Польгаре,- каже,- зі мною сталася дуже дивна пригода. Я днями танцював з однією графинечкою, такою гарненькою смаглявкою; по-нашому вона не тямить, але танцює – просто чудо. А сьогодні дістав від неї сентиментального листа. Ну де таке бачено?

– Що ж, радійте, юначе,- кажу йому.- Маєте щастя з жінками.

– Так то так, пане Польгаре,- пригнічено відказує капітан,- але ж цей лист писаний тим самим пером і чорнилом і на такому самому папері, що оті шпигунські повідомлення до Цюріха! І я тепер не знаю, що робити: самі розумієте, чи легко чоловікові, виказати жінку, котра… гм, котра до нього… І взагалі – це ж дама!!!

– Ну, капітане, до чого тут лицарські почуття! – кажу йому.- Ви повинні заарештувати цю жінку, а злочин її такий тяжкий, що ми засудимо її на смерть, і вам припаде честь скомандувати двадцятьом солдатам: “Вогонь!” Що вдієш, наше життя сповнене романтики. Та є, на жаль, одна заковика: ніякого В. Манассеса немає, хоч на його ім’я в Цюріху на пошті лежить уже чотирнадцять листів до запитання. Друже мій, забудьте про них і йдіть танцювати з тією смаглявкою, доки молоді.

Капітан три дні мучився докорами сумління, аж змарнів, та врешті виказав її своєму начальникові. Зрозуміло, шестеро військових помчали машиною заарештувати графиню Мігай і перешукати її папери; знайшли в неї шифр і багато листів від закордонних державних діячів; їхній зміст, як то кажуть, тхнув державною зрадою. Графиня відмовилась давати будь-які пояснення, а її сестра, шістнадцятирічна шмаркачка, під час обшуку сиділа на ослінчику, підібгавши ноги, щоб геть усе було видно, палила цигарки, фліртувала з офіцерами й реготала, як навіжена.

Адольф Борн. Ілюстрація до оповідання К. Чапека Слід Почувши, що ту графиню Мігай заарештували, я одразу подався до контррозвідки й кажу:

– Ради Господа Христа, випустіть ту істеричку, бо наберетеся ганьби!

А вони відказують:

– Пане Польгар, графиня Мігай зізналася, що була завербована чужоземною розвідкою. Це не жарти,

– Таж вона бреше! – гукаю.

– Пане Польгаре,- суворо відказує полковник,- не забувайте, що ви говорите про даму; графиня Мігай не може брехати.

Отак вона заморочила військових.

– А грім вас побий! – вилаявсь я.- Ви її з самої галантності засудите, дідько б узяв ваші лицарські почуття! Чи ви не бачите, що ця жінка сама навмисне навела вас на сліди своєї шпигунської діяльності? Це ж шахрайка, не вірте жодному її слову!

Але вони тільки знизували плечима, трагічно й співчутливо.

Зрозуміло, про новину кричали всі газети, і в нас, і за кордоном; жіночі організації всього світу збирали підписи під протестами, дипломати робили демарші, громадська думка збурилась аж в Англії, але правосуддя, як відомо, невблаганне; одне слово, ясновельможна графинечка, з огляду на військовий стан, постала перед дивізійним трибуналом.

Я ще раз пішов до штабу, роздобувши додаткову інформацію, й кажу їм:

– Віддайте її мені, я сам її покараю,- де там, і слухати не хочуть.

Але ж і гарний процес був; я сидів там і розчулився, як на “Дамі з камеліями”. Графинька, тонесенька, як тростинка, і смаглява, як бедуїн, визнала свою провину.

– Я пишаюся,- урочисто проголосила вона,- що змогла прислужитись ворогам цієї країни.

Судді розривались між благородством і обов’язком; та що вдієш, у наявності були зрадницькі листи та інші дурниці, тож трибунал з урахуванням надзвичайних обставин, що пом’якшували чи обтяжували провину, мусив присудити графині Мігай рік ув’язнення. Кажу вам, такого гарного процесу я ще зроду не бачив. Потім графиня встала й дзвінким голосом заявила:

– Пане голово, вважаю за свій обов’язок відзначити, що під час слідства та перебування під арештом усі чехословацькі офіцери поводилися зі мною як справжні джентльмени.

Адольф Борн. Ілюстрація до оповідання К. Чапека Оповідання старого кримінальника Я від зворушення мало не розридався вголос.

Та от лихо: коли тобі відома правда, в тебе свербить язик, і вона проситься назовні. Я гадаю, що люди кажуть правду не з лихого наміру, чи з дурості, а з якоїсь потреби чи непереборного потягу. Отож уявіть собі: та пані Мігай десь у Відні познайомилася з сумнівним майором Вестерманом і закохалася в нього. Ви ж, певне, знаєте, хто такий той Вестерман: дурисвіт, що зробив собі з геройства ремесло. Ордени на ньому аж бряжчать: Марії-Терезії, Леопольда, Залізний хрест, турецькі зірки з діамантами й ще бозна-що, все, що він зумів назбирати за війну; до того ж Вестерман – керівник усіляких нелегальних організацій, змов та путчів монархічного штибу. Такий собі борець за реставрацію імперії. От у цього героя втелющилась наша графинька і, мабуть, захотіла здобути собі лицарські остроги, аби стати гідною його; одне слово, з любові до нього вдала з себе шпигунку й сама себе виказала, щоб набути мученицької слави. На таке здатна тільки жінка. Я пішов до в’язниці, де вона сиділа, й попросив привести її.

– Ласкава пані,- кажу,- поміркуйте самі: це ж страшенна нудота – цілий рік відсидіти у камері. А можна подати прохання про перегляд справи, якби ви зволили зізнатись, як було насправді з тим вигаданим шпигунством.

– Я вже все визнала, добродію,- крижаним тоном відказала графиня,- і більше не маю чого казати.

– Господи боже мій! – вигукнув я.- Облиште вже ці дурниці, адже майор Вестерман п’ятнадцять років як одружений і має троє дітей!

Графиня аж посиніла; я ще ніколи не бачив, щоб жінка отак умить зробилася бридкою.

– Яке… яке мені діло до того? – видушила вона з себе, але зуби в неї аж цокотіли.

– А ще вам, може, цікаво буде знати,- кричав я,- що того вашого майора Вестермана, власне, звати Вацлав Малек, і що він пекар із Простейова, розумієте? Ось його давнє фото, впізнаєте? На бога, графине, і заради такого хлюста ви сіли до криміналу?

Адольф Борн. Ілюстрація до оповідання К. Чапека Мандри шлюбного афериста Графинька оніміла, і враз я побачив, що це, власне, стара діва, в якої розсипалась мрія всього життя. Мені стало шкода її, й чомусь соромно за себе.

– Ласкава пані,- квапливо сказав я,- то домовились? Я пришлю до вас адвоката, і ви йому скажете…

Графинька підвелася, бліда, але напружена, мов лук.

– Ні,- видихнула вона,- я не маю чого казати будь-кому.

І вийшла. Але за дверима зомліла, і щоб дати води, зуби їй довелось розчіпляти силоміць, так їх звела судома.

Я кусав губи. “Ну от, усе вийшло назовні, правда врятована,- казав собі.- Але, хай йому біс, хіба це вся правда? Адже всі ці викриття й розчарування, втрата ілюзій і гіркий досвід – це тільки крихта правди. Вся правда більша, вся правда в тому, що любов, гордість, пристрасть, честолюбство – це великі й непогамовні почуття; вона в тому, що кожна самопожертва – героїзм, і що людина в своєму коханні – створіння прекрасне й дивне. Оце вам друга, велика половина правди; але треба бути поетом, щоб це побачити й висловити”.

– Слушно кажете,- озвався по паузі поліцай Горалек,- завжди все залежить від того, як правду сказати. Торік ми арештували одного розтратника й повели до дактилоскопіста зняти відбитки пальців. Той тип вислизнув у нас, стрибнув з другого поверху й кинувся тікати. Наш дактилоскопіст уже немолодий чолов’яга, але в ту мить забув про вік, теж скочив з вікна й зламав ногу. Нас це за печінки взяло, як завжди, коли щось трапляється з кимось із наших, і коли ми злапали того типа, то трохи всипали йому.

А як викликали нас за свідків на суді присяжних, його адвокат і каже:

– Панове, я не хочу ставити вам неприємних запитань, і коли не хочете, то можете не відповідати,- бачте, той адвокат був гладенький та слизький, наче пляшечка отрути.- Коли мій клієнт спробував тікати, ви його в поліції відлупцювали, правда ж?

– Та що ви,- відказав я,- ми тільки подивилися, чи він, стрибаючи з вікна, не ушкодив собі чого, а потім прочитали йому нотацію.

– Певне, добряча була нотація,- кисло каже адвокат. – Як засвідчив поліційний лікар, мій клієнт після тієї нотації мав троє зламаних ребер і близько семисот квадратних сантиметрів синців – головним чином на спині.

Я стенув плечима.

– То він узяв нашу нотацію так близько до серця,- кажу,- та й по всьому. Розумієте, правда може бути різна; треба тільки знайти для неї належне слово.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Графинька – Карел Чапек
витівки старої зими