Гнівне засудження винуватців аварії (за поемою Івана Драча «Чорнобильська мадонна») (І варіант)

Аварія на Чорнобильській АЕС є висхідною точкою, з якої розгортається основна сюжетна лінія поеми «Чорнобильська мадонни» Івана Федоровича Драча. Трагедія планетарного масштабу схвилювала душі всіх, змусила задуматися, чому так сталося, що людина робить не так. Дивно, але письменник передбачав це лихо у своїх більш ранніх творах. Він захоплювався тим, що розвивається наука:
Дослідів зливи. Каскади думок.
Експериментів напружений крок.
Але за красою руху вперед приховувалася небезпека, тому й закликав І. Драч «надіти намордник на бомбу», а його герой, вчений-атомник, «заламував руки». Людяність і турбота про майбутнє повинні стояти на пересторозі лиховісним винаходам:
…Над вченим хай сяє моральне табу:
Жодного храму науки для зла.
Добро хай осяює мудрість чола.
Трагедія, що сталася 26 квітня 1986 року, вкрила радіоактивною хмарою півсвіту. Вмирали й захворювали люди, пили забруднену воду й дихали забрудненим повітрям, старі мусили покидати насиджені місця, а молоді платили життям за «мудрість всесвітньо дурних академій».
Хто зірве «паморозь сиву бузку посивілого», хто поверне яскраву зеленкуватість лісу, «що сонця рудіший», хто винний у тому, що «лічильник Гейгера пищить так потойбічно», ніби оплакуючи знищене життя, — над цими питаннями замислюється автор поеми. Головною для нього є суть Чорнобильської трагедії, яку розглядає не в локальному, а в глобальному масштабі.
Заглиблюється І. Ф. Драч у першопричини аварії — чи не кара небесна це за розпусту і злість, ненависть і бездуховність, чи не помста це вищих сил, яку ми бачимо в розділі «Банкет в пору СНІДу…». Та коли глибше...

вчитатися в текст, вдуматися в зміст твору, то стає ясно: ні, це не кара. Адже ж страждають невинні люди.
«Розумієте, донька у мене. Донечці — один рік. Може, простить вона — Чорнобильська Мадонна», — із надією-благанням запитує фізик у поета. А хто поверне життя молодим, які недожили, недокохали? Як повернути радість навіки втраченого материнства тій дівчині, що «від Ірода себе не вберегла», яку теж «накрила та нечиста сила* і забрала найдорожче — дитину? Докором звучать рядки, але чи викличуть вони муки сумління:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п’є воду?!
Хто винен? Це питання звучить у кожному розділі поеми-мозаїки, і письменнику важко знайти відповідь. Ні, це не інженери-атомники, це в першу чергу ті, хто втратив людські чесноти, хто зазіхнув на рідну людину («Коса лише, вирвана внуком, світилася на долівці»), хто забув, для чого він прийшов у світ. Існують-бо, як це не прикро, такі «спадкоємці», що виводять з вічної замріяності і викликають помсту навіть закам’янілих скіфських баб. Ім’я винуватцям — Безіменність, яка й веде за собою безкарність. І якщо Ірода, який знищив тисячі немовлят, проклинають уже дві тисячі років, то хто назве винуватця Чорнобиля?
Поема «Чорнобильська мадонна», яка виявляє страждання поета, у якій зблискує сліпуча іскра не дрібної, а загальнолюдської істини, — одне з найдорожчих надбань не лише української, а й усієї сучасної світової поезії. Недаремно твори Івана Драча знають і видають у багатьох країнах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Загрузка...

Гнівне засудження винуватців аварії (за поемою Івана Драча «Чорнобильська мадонна») (І варіант)