ДЖИНИ – ВІКТОР ГЮГО


ВІКТОР ГЮГО

ДЖИНИ

Як журавлі в час осені глухої

Летять з піснями в сонячну країну,

Так, вирок долі кленучи лихої,

Кружляють скорбні тіні… Данте

Поснули

Шпилі.

Здрімнули

Жалі.

Мов хворе,

Спить море

Просторе

В імлі.

Що це?

Шепіт Зусібіч,

Млосний трепет –

Дише ніч,

Мов тремтяче

Дух чий плаче,

З пекла наче

Рветься пріч.

Цить! – забриніло

Так тонко щось…

Це карлик – сміло

То стриб, то ковзь

На ніжці одній

Понад голодні

Морські безодні,-

Дзвінком зайшовсь.

Гук грімкіше, ближче;

Доли стугонять –

Дзвін заклятий кличе

Поторочей рать?

Може, юрби дикі

То здіймають крики?

Раптом – без’язикі…

Знов, шалені, мчать!

Ой, джини! Пекла подих!

Мов гомонять гроби!

Тікаймо вниз по сходах

Від лютої грізьби!

Ураз ліхтар мій гасне,

І тінь – привиддя жасне –

Стіною як не шасне

До сволока різьби.

Джинів рій несамовитий –

Хто звільнив його з тенет? –

Тиси заходивсь трощити.

То зайнявся очерет!

Зграя ця тисячокрила

Небо хмарою окрила,

Наче смертю, ще й вчепила

Збоку блискавки багнет.

Вже рев передових загонів

Над нами! З реготом орда

Відьом, вампірів та драконів

Подвір’я наше обпада.

Потуга їх – о, чорні лави! –

Гне крокви, ніби

вітер трави,

І двері старовинні ржаві

З завісів мало не скида.

Звірячі зойки! клекіт! плач жахливий!

Пекельне кодло туча принесла

І швиргонула на будинок зливи

Бридкого сім’я темряви та зла!

Стіна дрижить; от-от із підмурівку

Змете й покотить всю мою домівку,

Як перекотиполе в переднівку,

Вихрища осоружного мітла.

Рятуй, пророче! Як рукою

Розвієш напасть, мовби чар,-

Впаду смиренно сивиною

Я перед твій святий вівтар.

Вогонь хай гаспиди вечірні

Не вергають на двері вірні,

Хай шиби внутрішні й надвірні

Не виб’є тлумище почвар!

Пронеслись! Нечисте військо

Утікає! Як хотів

Чорнокрилий той вихрисько

Дім змести – і не зумів!

Та ще мов бряжчать кайдани.

Ще в дібровах вітрюгани

Гнуть тисячолітні стани

Переляканих дубів.

Подаленіли гуки.

Десь лемент навісний

Перелетів за луки,-

І спробуй розрізни:

Чи то цвіркун в долині

Розсюркотівся нині,

Чи по даху, по цині,

Лускоче град дрібний?

Серця вже не краю.

Дивно даль гука,

Мов з арабів краю,

Лине спів ріжка;

Мерехтить зірниця,

І дитині сниться

Золота жар-птиця

З райського садка.

Уже останній

Пекельний рій

Зникає в хлані,

Дірі земній,-

Так, обважнілі,

Шепочуть хвилі,

Злетіть безсилі,

Як стих борвій.

Це зітхання,

Ця жура

До світання

Завмирає.

Наче срібні

Та жалібні

Сльози дрібні

Хто втирає.

Мла гине

Нічна…

Все плине,

Мина;

Розтала,

Пропала

Оспала

Мана.

Переклав з французької ОЛЕКСАНДР МОКРОВОЛЬСЬКИЙ



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ДЖИНИ – ВІКТОР ГЮГО
чи всі успішні люди кар'єристи