“ДЖАКОМО ДЖОЙС” – Джеймс ДЖОЙС (1882-1941) – З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ


З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Джеймс ДЖОЙС (1882-1941)

“ДЖАКОМО ДЖОЙС”

Це проза про зупинену мить, про заблукай и й час, про муки прощання з юністю, про гак важко завойовану зрілість…

О. Генієва

“Джакомо Джойс”: творча історія та зміст

Психологічне есе “Джакомо Джойс” стоїть У творчості письменника дещо осібно. Це своєрідний місток, що з’єднує “двох Джой – ” сів”, тобто реалістичний і модерністський періоди його творчості. До того ж сам письменник високо оцінював цей твір: коли він закінчував “Поминки за Фіннеганом”, то казав, що хотів би написати ще одну таку елегантну річ, як “Джакомо Джойс”.

Публікації “Джакомо Джойса” передувала майже детективна історія: 27 років ніхто нічого не знав про цей шедевр. Ніхто, крім якогось європейця, ім’я якого невідоме й тепер і навряд чи стане відомим. Цей чоловік, не захотівши назватися, 1968 р. за чималі гроші продав рукопис відомому американському джойсознавцеві Річардові Еллману. Так людство отримало літературний шедевр, надрукований у нью-йоркському видавництві “Вікінг-пресс” у 1968 р.

Саме Еллманові належить загалом правильне припущення: “Читачам, яких Джойс привчив до великих композиційних форм, мініатюрний розмір і невимушеність цього найвишуканішого з його творів (“Джакомо Джоііс”. – Авт.) може сподобатися особливо”.

Джойс

писав есе в італійському Трієсті в той період свого життя, коли завершував “Портрет митця замолоду” і поминав “Улісса”.

Психологічне есе було спробою письменника розібратися у своїх почуттях до якоїсь загадкової жінки. Це своєрідне літературне (і важке!) прощання з певним етапом життя. Недаремно автор порівнює Середньовіччя як історичну добу зі своїм “середньовіччям” (тобто середнім віком). Тож як лейтмотив у творі звучать слова: “Молодість минає… Молодість минає: оце вже кінець. Цього більше ніколи не буде. Ти добре це знаєш. І що тоді? Пиши про це, хай тобі чорт, пиши!..”1

І водночас “Джакомо Джойс” ознаменував відкриття нової форми образного вислову, який був тоді незвичним у світовій літературі. Власне, переважно саме через це відкриття Джойс і став великим, саме тому до нього їздили за літературним благословенням молоді тоді Е. Хемігуей і Ф. С. Фіцджералд, які за чверть століття самі стали класиками.

Рукопис “Джакомо Джойса” був залишений письменником у Трієсті й не загубився завдяки його братові Станіславу. Згодом цей рукопис придбав якийсь анонімний колекціонер, а про подальшу долю шедевру ви вже знаєте. Джойс написав цей твір своїм чудовим каліграфічним почерком, не роблячи змін, з обох боків восьми великих аркушів, які вільно вміщалися в блакитну обкладинку шкільного зошита.

У верхньому лівому куті на лицевій стороні обкладинки назву “Джакомо Джойс” написано іншим почерком. Італійський варіант (“Джакомо”) свого імені Джойс ніколи не вживав. Однак, очевидно, заголовком він залишився задоволений і, поза будь-яким сумнівом, герой твору повинен нагадувати про самого автора. Недаремно він називає свого Джакомо то Джеймсом, то Джимом (англійські варіанти його власного імені), а одного разу звертається до його (своєї) дружини Нора (нагадаємо, що дружину Джойса звали Норою Барнакль).

Письменник показує закоханість свого героя в молоду жінку, якій той давав уроки англійської мови. У Трієсті в Джойса було багато учениць, але він асоціює свою героїню з молоденькою єврейкою Лмалією Поппер, яка проживала тоді на вулиці Сен-Мікеле. Можна також припустити, що її батько, Леопольд Поппер, “позичив” своє ім’я Леопольдові Блуму, герою “Улісса”. Попри безсумнівну наявність у творі елементів автобіографізму, тут нічого не можна сприймати буквально (адже цс потік свідомості і дія відбувається саме в потоці свідомості автора, а не в потоці реального життя).

1 Тут і далі переклад Р. Доценка.

Проза Джойса пов’язана з Ірландією. Дія в “Джакомо Джойсі” відбувається на континенті. Місто Трієст представлене мимохідь, ніби випадковими згадками різних місць. Гірська дорога, лікарня, п’яцца, ринок, усе це навмисне “завуальоване”. Проте їх можна “розшифрувати”, коли героїня чи її родичі проходять ними. Місто теж зображено ніби штрихами, “імлисто”: зі своїми верхніми та нижніми вулицями, черепицею дахів, єврейським цвинтарем, певним національним роздратуванням проти австро-угорського панування.

Рукопис не датовано, проте в ньому зображені, здавалося б, малозначущі (утім, у техніці “потоку свідомості” кожна деталь може розростися до світових масштабів!) пригоди й емоції, які поглинали Джойса протягом багатьох місяців. Усе розпочинається з першого заняття, відвіданого його новою ученицею. Кілька згадуваних подій можуть бути точно позначені в часі (що дає змогу більш – менш точно датувати час написання твору). Наприклад, на єврейському кладовищі Джойс знаходиться в компанії “прищавого” Мойсела (“Привів мене сюди прищавий Мейсел…”), який прийшов до могили дружини. Це був реальний Філіп Мейсел, чия дружина. Ада Мейсел, пішла з життя 20 жовтня 1911 р. Інша згадка – про вигнання музичного критика Етторе Альбіні з “Ла Скали” в Мілані за те, що він не піднявся, коли фали гімн королівства Італії. Цс трапилося 17 грудня 1911 р. на благодійному концерті для італійського Червоного Хреста та сімей солдатів, які загинули або були поранені в Лівії, де Італія воювала з Туреччиною (тривала Перша світова війна).

У творі згадується також його лекції про “Гамлета”, які Джойс дійсно читав для “покірного Трієста”. Ці лекції тривали з 4 листопада 1912 по 10 лютого 1913 р. Отже, події і настрої, утілені в “Джакомо Джойсі”, мали місце наприкінці 1911 і п середині 1914 р. Тож уже згаданий Річард Еллман уважає, що найвірогіднішим часом завершення “Джакомо Джойса” є липень – серпень 1914 р.

Спілкування пари головних героїв “Джакомо Джойса” відбувається па різних просторових рівнях, але між ними завжди існує Дистанція. Учениця помітно вища соціально (“молода особа непересічного походження”) – живе у своєму комфортабельному будинку на вулиці Сен-Мікеле. Загорнута в пахучі хутра, вона уважно дивиться крізь лорнет у театрі. Із самого початку відчувається трепетне, майже побожне ставлення героя до неї: “Хто? Бліде обличчя в обводі густо палкого хутра. Рухи сором ‘яті й нервові. Вона послуговується лорнетом”.

Якось в опері він сидів на поверсі над нею, але там, на гальорці, де дешеві місця, його становище порівняно з нею стало ще нижчим. Сам же він непомітно дивився вниз, туди, де сиділи заможні люди, оскільки місця там були дорожчі, на її спокійну витончену красу (“Цілий вечір я не спускав з неї очей: заплетене кружка волосся на маківці, оливкове довгасте лице, спокійні погідні очі. Зелена стрічка у волоссі й зеленим вигаптувана сукня…”). Іноді мова твору набуває шекспірівських інтонацій: ідеться про атмосферу замків, царственну пишноту, палацові манери Полонія з його дочкою (Офелією)… Усе сказане засвідчує велике значення елементу автобіографізму в психологічному есе “Джакомо Джойс”.

“Потік свідомості”. Особливості стилю

Безумовно, новаторською рисою творчості Дж. Джойса є використання техніки потоку свідомості. Що ж це таке? Потік свідомості (англ. stream of consciousness) – це один із художніх засобів.”проникнення у внутрішнє життя персонажа, прагнення найбільш адекватно відобразити в літературному творі складний процес розумової діяльності людини, який містить елементи раціонально – свідомої, емоцій почуттєвої та інтуїтивно-підсвідомої активності” (Ю. Попов).

“Потік свідомості” має на увазі безпосередню фіксацію роздумів, переживань, почуттів, спогадів, зовнішніх вражень, відчуттів, свідомих і підсвідомих асоціацій, усвідомлених і неусвідомлсних бажань, настроїв, інтуїтивних осяянь при мінімальній ролі автора, який їх упорядковує. Завдання ускладнюється тим, уважають українські вчені В. Назарець і Є. Васильєв, що процес мислення здійснюється в образах, передача яких у графічній формі слів досить приблизна. Завдання автора максимальне зменшення відстані між, з одного боку, образним, асоціативним мисленням, а з іншого – його словесним утіленням. Метафора “потік”, “ріка” найточніше відображає безперервний процес розумової діяльності (В. Джеймс).

Термін “потік свідомості” уведено до наукового обігу американським філософом і психологом Вільямом Джеймсом, який у книжні “Наукові основи психології” (1890) дав таке визначення потоку свідомості: “Свідомість ніколи не змальовує сама себе розрізненою на шматки… У ній немає нічого, що можна було б зв’язувати, вона тече. Тому метафора “ріка” чи “потік” найприродніше відтворим свідомість”. Звідси асоціація людської свідомості з потоком, джерелом, у якому думки, відчуття, переживання постійно перебивають одне одного й химерно поєднуються одне з одним, подібно до того, як це відбувається в наших сновидіннях.

“Потік свідомості” у формі внутрішнього мовлення персонажа епізодично використовувався письменниками XIX ст. (Стендаль, Ф. Достоєвський, Л. Толстой). Проте якщо письменники-реалісти XIX ст. вдавалися до відтворення “потоку свідомості” лише епізодично, то для багатьох письменників XX ст. він став одним з основних прийомів оповіді та проникнення до внутрішнього світу персонажів.

У літературі XX ст. відображення внутрішнього плину свідомості стас більш складним, алогічним і хаотичним. Класичними зразками застосування “потоку свідомості” в модерністській літературі є романи “Улісс” і психологічне есе “Джакомо Джойс” Дж. Джойса, “У пошуках втраченого часу” М. Пруста га ін.

Як потік води не виникає з нічого, а постійно підживлюється джерелами, так і “потік свідомості” має свої джерела, які його постійно поповнюють. Важливу роль у творі відіграють відчуття головного героя, які можна сприйняти зором (передовсім кольори), слухом (звуки), нюхом (запахи), а також т. зв. “контактні відчуття”: дотик, біль, температурні відчуття тощо. Усе їх розмаїття і є важливим джерелом “потоку свідомості”. Звернімо увагу хоча б на те, як багато кольорів у найрізноманітніших комбінаціях і відтінках згадані в тексті: і “сірувато-сизі тіні попід вилицями”, і “пасма жовткової жовтизни на вологому чолі”, і “сірий вечір спадає на розлогі шавлієво-зелені пасовища” тощо. І настрій у читача створений: так колір шпалер у кімнаті впливає на настрій її мешканців, недаремно ж кажуть, що кольори бувають “веселими” чи “похмурими”, майже як люди.

Кожен тест є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних ріннях у більш або менш упізнаваних (формах: тексти попередньої культури та тексти оточуючої культури. Кожен текст – нова тканина, зіткана зі старих цитат. Шматки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. д. – усі вони поглинені текстом і змішані в ньому, оскільки завжди до або навколо тексту існує мова. Як необхідна попередня умова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не може зводитися до проблеми джерел і впливів, вона становить загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих або автоматичних цитат, що подаються без лапок.

Р. Варт

Важливим для Джойса є інтелектуальні джерела його “потоку свідомості”. Подібно до того, як тіло людини пронизано тисячами кровоносних судин, так і весь його твір пронизаний десятками посилань на інші твори художньої літератури й культури, цитатами з них (т. зв. ремінісценції). З-поміж них багато різномовних, що є ще одним свідченням неабиякої ерудиції письменника. Особливо багато такого інтертекстуального цитування з Біблії та текстів В. Шекспіра. Є також численні натяки на історичні події та певні загальновідомі факти (т. зв. алюзії). Усе це сукупно постійно співвідносить текст твору Джойса з текстами попередньої та оточуючої його культури (Біблія, твори Ф. Аквінського, Дайте, В. Шекспіра. Г. Ібсена. факти з буддизму). Таке постійне співвіднесення одного тексту з іншими текстами, безперервне “проникнення” елементів чи фрагментів одних текстів в інші називається інтертекстуальністю.

Цікавою та новаторською є також манера письма: у Джойсовому рукописі між абзацами є помітні пропуски, так, наче він згодом збирався чимось їх заповнити. Деякі дослідники так і думають: коли письменник пише рукопис за декілька прийомів: спочатку “перший шар” з пропусками, а потім, через певний час, заповнює їх якимось “асоціативним” текстом. Мовляв, так і виникає феномен “потоку свідомості”, “рваного монтажу”. Так це чи ні. але “Джакомо Джойс” нагадує сито, де абзаци, записані Джойсовою рукою, чергуються з “білими плямами”. І це створює певний ритм оповіді: до фіналу пробіли чимдалі тоншають, майже зовсім зникають, і це надає оповіді підвищеного темпу.

Неодноразово мовилося про знамениту іронічність Джойса.

Насправді, вона відчутна вже в назві твору, оскільки Джакомо – це не лише італійська форма англійського імені самого Джойса (Джеймс), а й іронічний натяк на відомого серцеїда Джакомо Казанову. Автор немов підсміюється над своїм героєм, немов “пародіює” його імідж видатного серцеїда, адже в нього на відміну від справжнього Казановії (його ім’я стало прозивним) кохання було невдалим, розуміючи всю швидкоплинність і приреченість того почуття, яке спалахнуло в його серці до значно молодшої за нього італійської єврейки.

Ремінісценція (від пізньолатин. reminiscentia спогад) – риси в художньому тексті, які нагадують інший твір (образи, мотиви, цитати. сюжетні ходи тощо).

Алюзія (від латин, allusio – жарт, натяк), – одна зі стилістичних фігур: у художній літературі, ораторській та розмовній мові натяк на реальний політичний, історичний чи літературний факт, який уявляється загальновідомим.

Інтертекстуальність (від латин, inter – між, поміж + текстуальність) – загальна властивість текстів, яка полягає в наявності між ними зв’язків, завдяки яким тексти (або їх частини) можуть багатьма різноманітними способами явно чи приховано посилатися один на одного. До наукового обігу термін уведено в 1967 р. теоретиком ностструктуралізму Ю. Крістевою.

Різноманітні вияви інтертекстуальності відомі з давніх часів, проте виникнення терміна та теорії саме в останній третині XX ст. є не випадковим. Значно зросла доступність творів мистецтва та масова освіта, розвиток засобів масової комунікації й поширення масової культури (яким би не було ставлення до неї) призвели до відчуття того, що влучно висловив польський парадоксаліст С. Лец: “Про все вже сказано. На щастя, не про все подумано”. І якщо вже пощастить вигадати щось нове, то для самого утвердження його новизни треба буде порівняти новий зміст із тим, про що вже було сказано. Коли ж претензії на новизну немає, то широке використання в новому тексті елементів тексту попереднього (суміжного) може стати престижною ознакою знання автором новостворюваного тексту з культурною спадщиною (це одна з важливих ознак культури постмодернізму). Мистецтво ХХ-ХХІ ст. значно “інтертекстуальніше”. ніж мистецтво попередніх епох. Так, визнаним майстром використання інтертексту був Дж. Джойс, у творах якого наявна значна кількість ремінісценцій та алюзій.

Ця роль йому не підходить (адже, за улюбленою метафорою англійської літератури, “увесь світ є театром”1). Тож усі герої “Джакомо Джойса”хто краще, а хто гірше, – грають свої ролі в цьому “театрі”, що називається “життям”. Чи не тому Джойс і вживає своєрідне “обрамлення” свого твору, натякаючи на початку і у фіналі саме на театральні (чи “навколотеатральні”) атрибути.

1 Так, на вході до шекспірівського театру “Глобус” у Лондоні написано “Totus mundus agit liistrionem” (“Увесь світ займається лицедійством”, відомий як – “Увесь світ – театр”), а роман Сомерсета Моема називається “Театр”, перелік можна продовжувати.

Так, на початку твору читаемо: “Хто? Бліде обличчя в обводі густо пахкого хутра. Рухи сором’язні й нервові. Вона послуговується лорнетом”… Ми ще нічого не знаємо ані про місце дії, ані про героїв твору, але тут уже є підтекстовий натяк на театр – це слово “лорнет”. Адже лорнетом називали різновид окулярів, який був популярним на межі ХІХ-ХХ ст. і за функцією відповідав театральному біноклю.

Подібна ситуація і у фіналі твору: …”Неготовність. Голі стіни. Студене денне світло. Довгий чорний рояль: труна для музики. На його краєчку жіночий капелюшок, оздоблений червоною квіткою, і парасолька. складена. Її герб: шолом, червлень і тупий спис на щиті – чорного кольору. Прилагав люби мене, люби й мою парасольку”. Ця картинка є алюзією (натяком), оскільки вона нагадала герою родовий герб В. Шекспіра: капелюшок – шолом; червона квітка – червлень (червоні кольори) на щиті й навколо нього; складена парасоля – спис на щиті. У підтексті ж прочитується: як Шекспір є генієм театру (тобто лицедійства чи й лицемірства), так і героїня “гідна його” (бо її герб нагадує його герб). Проте “любиш її, люби й її парасолю”, тобто лицедійство. Та й дія твору розгортається саме в театрі (тобто місці, спеціально відведеному для “лицедійства” акторів).

Хоча, звичайно, для однозначного та “єдино правильного” тлумачення “потік свідомості” (а тим більше – текст Джойса) не надається взагалі. Тут аналіз та інтерпретація є швидше процесом, ніж його результатом.

Вельми цікавою та показовою є також остання фраза есе (“Loire те, love ту umbrella” – “Люби мене, люби й мою парасольку”), де майже дослівно повторене відоме англійське прислів’я “Love me, love my dog” (“Любиш мене люби й мого собаку”), яке означає буквально: “Якщо ни любите когось, ви повинні полюбити, прийняти геть усе, що любить ця людина, усі її плюси та мінуси, полюбити її такою, якою вона є”. Зверніть увагу, що Джойс змінив у цьому прислів’ї лише о дне-єдине слово (“dog”/”co6aкy” на “umbrella”/ “парасольку”), а фраза, з одного боку, не втративши загальноприйнятого (“загальнонаціонального”, загальновживаного) значення, а з іншого до згаданого значення набула ще й конкретного (учені кажуть “контекстуального”) змісту. Герой немов укладає до вуст героїні таку фразу: “Якщо ти, Джакомо, любиш мене, ти повинен прийняти геть усе (зокрема й нещирість), що притаманне мені, сприймати мене такою, якою я є…”

1 Прилога у давнину так називали додаток до основного тексту книжки.

Недаремно дослідники й перекладачі творів Джойса зазначають, що він не просто філігранна володіє англійською мовою, а ліпить із неї все, що схоче. Так, якось один із майстрів художнього перекладу, перекладаючи твори Джойса, напівжартома вигукнув: “Любителі лінгвістичної важкої (дуже) атлетики запрошуються!”

Усі перелічені та не згадані тут знахідки письменника вивели його до кола найвідоміших письменників-модерністів. найкращих письменниківXX ст. Творчість Джойса справила неабиякий вплив на розвиток красного письменства XX ст., бо провістила його нову “естетичну мову”.

Розширюючи коло читання

Джеймс Джойс

Нал морем. Фонтана

Вітер виє, вищить вороже,

Хитає причалу кінець,

А сиве море облизує кожен

Сріблястий слизький камінець.

Тебе вгорнув я, бо вітер плаче,

А холод морський пече.

І доторком чую тендітне, тремтяче

Хлоп’яче плече.

Спустилися грізні тіні.

Нас облягли звідусіль.

А в серці у мене, в самій глибіні, –

Любові біль1.

1. Складіть хронологічну таблицю життя та творчості Дж. Джойса.

2. Якою була дорога письменника до літературної слави?

3. Як взаємопов’язані його життєвий і творчий шлях? Де письменник міг браги матеріал дія своїх творів? Як це втілилося в його психологічному есе “Джакомо Джойс”?

1 Переклад Ю. Лісника.

4. Які твори письменника ви знаєте? Як змінювалися йот творчі інтереси? Чому митця вважають одним із “батьків модернізму”?

5. Що таке потік свідомості? Хто ввів цей термін до наукового обігу?

6. Де Джойс використав техніку “потоку свідомості” і як це вплинуло на його стиль? Наведіть конкретні приклади.

7. Зберіть з “мозаїки” цитат (уривків опису зовнішності, вчинків, реплік тощо) портрети-характеристики головних героїв есе.

8. “Реставруйте” сюжет твору.

9. Простежте (за бажанням – проілюструйте в кольорі) зміну кольорів, згаданих у есе, від початку до кінця твору. Чому до фіналу домінують темніші кольори? Чи пов’язана така зміна зі зміною настрою та змісту есе?

10. Як ви думаєте, яке з джерел потоку свідомості: інтелект (ремінісценції та алюзії) чи відчуття (колір, звук, запах, дотик) відіграє у творі вагомішу роль? Відповідь аргументуйте.

11. Поясніть назву есе: “Джакомо Джойс”. Чому, на вашу думку, письменник замінив англійське ім’я Джеймс на його італійський відповідник Джакомо?

12. Напишіть мініатюру про Дж. Джойса: “Серце, пройняте болем і смутком”.

Текстове завдання

13 Виконайте тестові завдання.

1. Джойс залишив Ірландію і жив у Європі, бо А переслідувався як діяч визвольного руху

Б вивчав європейське мистецтво та культуру В змінив клімат за станом здоров’я Г не знайшов місця в ірландському культурному процесі

2. Головні події психологічного есе “Джакомо Джойс” відбуваються

А у родовому замку учениці Джойса Б на вулицях міста В в італійському театрі Г у свідомості головного героя

3. Автобіоірафізм творів Джойса полягає передусім у

А відтворенні фактів особистого життя письменника Б відтворенні власного духовного розвитку, пережинань В стилізації оповіді під спогади Г використанні внутрішнього монологу



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“ДЖАКОМО ДЖОЙС” – Джеймс ДЖОЙС (1882-1941) – З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ
твір опис природи в художньому стилі зима