Дума про козака Голоту – народна дума

Ой полем, полем киліїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой там гуляв козак Голота.
Не боїться ні огня, ні меча,
Ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії –
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів незгожа.
А ще, правда, на козакові
Постоли в’язові,
А онучі китайчані –
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові –
Удвоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка,
Зверху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита,
Куди віє, туди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає,
На город Килію поглядає.
У городі Килії татарин сидить бородатий,
По горницях походжає,
До татарки словами промовляє:
“Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?” Каже:
“Татарине, ой сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною
По горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш”.
Каже: “Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає, –
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Да в город Килію запродати,
Іще ж ним перед великими
Панами-башами вихваляти,
За його много червоних, не лічачи, брати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати”.
То теє промовляє – дороге

плаття
Надіває, Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький
Звичай знає, –
Ой на татарина скрива, як вовк,
Поглядає.
Каже: “Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?”
“Я, – каже, – важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти.
В город Килію запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних, не лічачи, набрати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати”.
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає.
“Ой, – каже, – татарине, ой сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш”.
То теє промовляв,
На присішках став.
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця у груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин ік лихій матері з коня покотився.
Він йому віри не донімає,
До його прибуває,
Келепом межи плечі гримає,
Коли ж огледиться, аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Одежу істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик іздіймає,
На свою козацьку голову надіває;
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав,
Там собі п’є-гуляє,
Поле киліїмське хвалить-вихваляє:
“Ой поле киліїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасній годині сподобило!
Дай же, Боже, щоб козаки пили
Та гуляли, Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під ноги топтали!”
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка!
Даруй, Боже, на многі літа!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Дума про козака Голоту – народна дума

твір на тему пам'ятай що слово бумеранг