Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні…. (Василь Стус) – Олена Акульшина

Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року

Автор: Олена Акульшина

“Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні….” (Василь Стус)

Доля поета – тяжка доля. Не був устелений трояндами й шлях Василя Стуса, але й не був, завжди й однозначно, мученицьким, адже давно відомо, що кожна людина настільки вільна, настільки може реалізувати своє “Я”, незважаючи на умови. Навколишній світ не залишає митця наодинці зі своїм мікрокосмом, він постійно турбує його сумління : “…чому мене не викликають? Зі всіма порядними людьми вже не раз проводили “розмови”. Я навіть сам хочу з ними поговорити…” Але “порозмовляти” вдалося тільки після арешту, проте зустріч із тоталітарною машиною анітрохи не злякала його : він і далі веде боротьбу й сам дивується своїй стійкості :

Я розграбований

До самих ребер.

Навіть дивно,

Що у мене лишилися губи.

Вистояти допомагає віра в себе, кохання дружини, жага до життя, прагнення повернутися до України. І ось після відбуття п’ятирічного ув’язнення він повертається до рідного краю :

Яка нестерпна рідна чужина!

Цей погар раю, квіт, зазналий скверни!

Ти повернувся, але край – не верне –

Йому ж за труну – пітьма кам’яна.

Україна зустрічає його як якогось зайду. Він сам, його творчий доробок, навіть сама його доля цікавила лише поодиноких друзів,

більшість з яких забула його відразу після нового арешту. Для тих же небагатьох, хто записував тексти Василя Стуса, він важив більше як особистість, аніж поет, та в Україні творчість завжди означає більше, ніж поет, бо, піднімаючи перо, поет ніби піднімається над іншими, ніби стає народним трибуном.

Так, В. Стус не бажає коритися, хоч і важко відчувати постійний гніт зовнішньої несвободи : “Сказитись легше, аніж буть собою”. Однак він не втрачає розуму, не зламується, за тринадцять років неволі вивчено три іноземні мови, прочитано й опрацьовано велику кількість книжок, однак основні сили витрачаються не на це. Протести, листи, голодування, “порушення табірного режиму” – вся ця внутрішня сила виявляється й тут, за гратами, він прагне всім серцем до України, хоча вона й ставиться до нього, як мачуха :

Коли б, коли б ви мали, голуби,

Хоч трохи серця – ви б його на крила

Взяли до себе і перенесли

На Україну, геть за ним стужілу…

Та не судилося вже йому побачити Україну : дотримав свого слова кат – наглядач Новицький : “Живим ти звідси не вийдеш”. Василь Стус помер у карцері після року камери-одиночки, і все ж він повернувся, повернувся так, як передбачав :

…Ми ще повернемось,

Обов’язково повернемось.

Бодай –

Ногами вперед,

Але : не мертві,

Але : не переможені,

Але : безсмертні…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні…. (Василь Стус) – Олена Акульшина

аналіз так тихо серце плаче