ДО ЧАСУ – ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН

ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН

ДО ЧАСУ

О часу, твій політ незримий

З собою все несе, мов пил;

Летючі весни, гайні зими

Женуть усіх нас до могил.

Хай приділив талан жорстокий

Мені до віку, часу, ти,-

Та легші ті вериги, доки

Мені самому їх нести!

Кого любив, із волі неба

Знайшли хто смерть, хто супокій.

І я радий, що їм не треба

Ділити горе й смуток мій.

І мир, і радість їм! Мій кате,

Ти більш не вділиш мук мені,-

Ти властен тільки обірвати

Стражданням виповнені дні.

Вже й муки втіхою ставали,-

В

них легшав твій жорстокий гніт:

В скорботах болісних тривалих

Ми не зважаємо на твій літ.

Шалений літ твій нам помітний

У просвітку відрадну мить,-

Так хмара тьмарить ранок літній,

Та пітьми ночі не притьмить.

Нехай скорбота й ніч стояла,

Хай душу облягла імла,-

Мені єдина зірка слала

Промінчик світла і тепла.

Та промінь згас, і ти відтоді –

Лиш лік порожній літ і зим.

Нікчемна роль твоя, і годі

Добрати глузду в гоні тім.

Проте останньої вже сцени

Не зміниш, часе, навіть ти;

Лиш тих, що прийдуть після мене,

Ти будеш мучити й товкти.

Мені відрадно уявити

Завчасно гнів безсилий твій,

Як вдариш ти несамовито

В німотний камінь гробовий.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

ДО ЧАСУ – ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН


сочинение к.ф.юона конец зимы.полдень
ДО ЧАСУ – ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН