День і ніч у поезії Ф. І. Тютчева

У кожному його вірші відчувається не тільки погляд художника, але і розум мислителя. В. Брюсов Серед поетів XIX століття Ф. І. Тютчев виділяється своїм прагненням осмислити таємниці світобудови, розгадати мову природи, зрозуміти значення і можливості людини у світі природи. Як філософ Тютчев розділяє пантеїстичні погляди. Людина – частина великого світу природи, що має справжнє буття. А людина лише її “мрія”, “мислячий очерет”. І цей “мислячий очерет” намагається зрозуміти все таємниче, загадкове в незбагненному, але близькому йому світі природи. У поезії Тютчева є особлива парна тема: день і ніч. Вона розкривається не тільки в однойменному вірші, але й у багатьох інших творах поета, які можна розділити на “денні” і “нічні”. У вірші “День і ніч” Тютчев представляє день як “злототканий покрив”, “що ховає від людини таємничий і бездонний світ духів, світ космосу”: День – сей блистательный покров – День, зеленородных оживленье, Души болящей исцеленье, Друг человеков и богов! Але ніч зриває “с мира рокового” “ткань благодатную покрова”. I перед людиною оголюється безодня космосу “с своими страхами и мглами”. І людина почуває свою незначність і беззахисність перед величезним і таємничим простором: И нет преград меж ей и нами, – Вот отчего нам ночь страшна. Душа людини – вмістище двох

світів: “світу денного” і “хаосу нічного”. У нічні години людина особливо відчуває свою причетність до космосу. У вірші “Безсоння” герой Тютчева “читает томительную ночи повесть”. Вона-будить заснулу совість, вона нагадує про неминучий хід часу, змушує подивитися на життя збоку: И наша жизнь стоит пред нами Как призрак на краю земли. Зірки в Тютчева – це “живі очі” божества, що вічно дивляться на землю, на людину. Але нам їх видно тільки вночі. Вони і споглядачі, і судді, і вічне нагадування людині про її нерозривний зв’язок зі світобудовою, зі світовою душею. Ніч у Тютчева – це і символ стихії, могутньої, всесильної. День – “золотий килим” цивілізації, міраж, що може бути зруйнований стихією. Що здатно приборкати стихію, захистити цивілізацію і людину? Один з таких заслонів – краса і поезія. Поезія не боїться болісних видовищ, вона надихається істиною, якою б вона не була: Лишь музы девственную душу В пророческих тревожат боги снах, – пише Тютчев в одному з “нічних” віршів – “Видіння”. Поезія в Тютчева – посланниця небес, якийсь посередник між Богом і людьми, між небом і землею, днем і ніччю. її роль – примирлива: Среди громов, среди огней, Среди клокочущих страстей, В стихийном пламенном раздоре Она с небес слетает к нам – Небесная к земным сынам, С лазурной ясностью во взоре – И на бунтующее море Льет примирительный елей. Можливо, варто внести в наше життя трохи поезії, її краси і розуму – легше стане нести вантаж дня і суд ночі. А таємниці світобудови стануть ближчі й зрозуміліші.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

День і ніч у поезії Ф. І. Тютчева

джим гудзик и машинист лукас читать