Деідеологізація

Деідеологізація – процес вивільнення громадського життя, гуманітарних наук, літератури та мистецтва з-під засилля ідеології. Теорія Д. має сенс, якщо ідеологію розуміють як сукупність ідей, вигідних певним групам людей, панівним верствам, як засіб маніпуляції масами, або в тому разі, коли насильно нав’язують людям якусь одну систему ідей, переслідуючи ідейних опонентів. Особливої шкоди було завдано українському письменству комуністичною ідеологією, яка відчужувала національну ментальність від першооснов національного духу, спричиняла роздвоєння свідомості, переінакшення особистості, що досить глибоко відбито у художніх творах: “Я(Романтика)” М. Хвильового, “Смерть” Б. Антоненка-Давидовича та ін. Література на тривалий час була перетворена на слухняний засіб естетизованої популяризації компартійних заходів (“Диктатура” І. Микитенка, “Макар Діброва” О. Корнійчука і т. п.), втрачаючи свою іманентну сутність. Тому очищення естетичної свідомості розкриває перед талантом можливість адекватного творчого самоздійснення. Д. необхідна і в тому випадку, коли певна ідеологія, будучи виявом національного життя чи гуманістичних тенденцій, як, наприклад, народництво, намагається втиснути творчий процес у жорсткі межі своїх настанов, повністю підпорядкувати митця своїм завданням, нехтуючи специфікою його діяльності. Проти

такої опіки не раз протестували українські письменники, зокрема на початку XX ст. (Леся Українка, М. Вороний, “Молода муза” та ін.), обстоюючи своє право на свободу творчості. Водночас вони не забували про свої обов’язки перед нацією. Цей вибір мотивував вчинки багатьох письменників, яві пов’язували свою долю або з ОУН (О. Ольжич) або з дисидентством (В. Стус), але не за рахунок поезії. З 70-х XX ст. заявили про себе погляди на літературу, літературний текст як універсальний засіб суспільної комунікації (Р. Барт, Є. Чаплієвич, Е. Касперський та ін.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Деідеологізація

дубове листя