ЧЕСТЕРТОН, Гілберт Кійт

(1874 – 1936)

ЧЕСТЕРТОН, Гілберт Кійт (Chesterton, Gilbert Keith – 29.05.1874, Лондон – 14.06. 1936, Беконсфілд) – англійський письменник.

Честертон народився у родині комерсанта. У1891 р. закінчив привілейовану школу Сент-Полз-скул, а наступного року вступив у художнє училище Слейда при Лондонському університетському коледжі. В університеті слухав курс лекцій з англійської літератури. Оформлював та ілюстрував книги, а пізніше, виявивши неабиякі здібності до журналістики, був рецензентом та оглядачем журналу “Букмен” і газети “Дейлі ньюс” (1901-1913); з 1905 до 1930 pp. постійно публікувався в “Ілюстрайтед Лондон ньюс”, де його статті були надзвичайно популярними.

Ще у 1901 р. Честертон одружився з донькою професора Блогга – Френсіс, з якою у 1909 р. переїхав у містечко Беконсфілд, поблизу Лондона, де прожив до кінця життя.

Світогляд Честертона був відверто полемічним, часто – дидактично спрямованим; висловлювані ним думки часто мали ексцентричну і парадоксальну форму. В основу своїх творів Честертон зазвичай кладе оптимістичне уявлення про дійсність, своєрідну “містику оптимізму”, за висловом одного із критиків. Спочатку Честертон належав до англіканської церкви, але у 1922 р. перейшов у католицтво і значну частину своїх праць присвятив пропаганді християнських цінностей. Літературний дебют письменника відбувся у 1900 p., коли він видав

дві збірки віршів “Дикий рицар” (“The Wild Knight”) і “Сивобороді розважаються” (“Greybeards at Play”), які, проте, не принесли йому помітного визнання. Значно більший успіх мали есе Честертона, які майже щоденно з’являлися в англійській періодиці, а потім разом з іншими есе були видані письменником окремими збірками “Захисник” (1901), “Дванадцять типів” (1912), “Єретики” (1905), “При всьому при тому” (1908) та ін., як і збірка теологічних праць “Ортодоксія” (“Orthodoxy”, 1908).

Думки та погляди, висловлені Честертоном у публіцистиці та есеїстиці, знаходять своє органічне продовження і в романах, які починають з’являтися з початку 900-х pp. У романі-утопії “Наполеон із Ноттінг-хілла” (“The Napoleon of Notting Hill”, 1904) у гумористичному дусі письменник розповідає про фантастичну реставрацію середньовічних звичаїв і феодальних міжусобиць в Лондоні XXI ст. У романі виражені наскрізні для творчості Честертона політичні антипатії: скепсис щодо буржуазно-демократичних цінностей, недовіра до поступального характеру людського прогресу, уявлення про народ як сірий натовп, керований винятковими особистостями. У наступному романі Честертона “Людина, котра була Четвергом” (“The Man Who was Thursday. A Nightmare”, 1908) у дусі буфонади і чорного гумору описується історія добропорядного міщанина Габріеля Сайма, котрий за дорученням поліції став членом таємної організації анархістів. Зрештою, він переконується, що й усі інші члени підпільної організації, котрі приховуються під псевдонімами різних днів тижня, також є подвійними агентами, а керівник організації не хто інший, як шеф поліції. Усі високі політичні ідеали “борців за свободу” виявляються блефом, а ідея, висловлена у романі, спростовує популярні на початку XX ст. бунтарські настрої, поширювані представниками лівої ідеології. Роман “Людина, котра була Четвергом” вважається одним з найкращих творів Честертона і отримав схвальні відгуки з боку багатьох європейських письменників та критиків; згодом роман порівнювали із прозою Ф. Кафки.

У романі “Жива людина” (“Manalive”, 1912) найповніше виражена етична концепція честертонівського оптимізму як програми, що протиставляє здоровому глузду шаблонних уявлень про дійсність філософію “радості життя”, його повноцінного і нестандартного сприйняття, вміння щоразу відкривати для себе щось нове і незвичайне. Таким і постає головний герой роману, ексцентрик і “войовничий оптиміст” Інносент Сміт, котрий сприймає життя з дитячою безпосередністю і радістю. У наступних романах “Повітряний шинок” (“The Flying Inn”, 1914), “Повернення Дон Кіхота” (“The Return of Don Quixote”, 1926) а також у збірці “Мисливські оповідання” (“Tales of the Long Bow”, 1925) 4. у різних фантастичних формах змальовує спроби реставрації середньовічних звичаїв та порядків, що до них вдаються новочасні “рицарі”-ідеалісти, добрі наміри яких зводяться нанівець підступними і меркантильними планами політиканів і підприємців, котрі протискуються у “реформатори”.

Винятково важливою частиною загального літературного спадку Честертона є його детективні твори, які критики ставлять в один ряд з творами визнаних класиків детективного жанру Е. По, А. Конан Дойля, А. Крісті, Ж. Сіменона. Перше детективне оповідання Честертона “Сапфіровий хрест” було написане у 1909 р. і вже в ньому вперше з’явився знаменитий честертонівський детектив-аматор, непомітний і скромний священик, патер Браун, котрий, окрім розслідування обставин самого злочину, піклується про порятунок душі злочинця. Прототипом цього популярного літературного героя стала реальна постать йоркширського католицького священика Джона О’Коннора. З 1911 до 1935 р. з’явилося п’ять збірок детективних оповідань “браунівського циклу”: “Простодушність патера Брауна” (“The Innocence of Father Brown”, 1911), “Мудрість патера Брауна” (“The Wisdom of Father Brown”, 1914), “Сумнів патера Брауна”(“The Incredulity of Father Brown”, 1926), “Таємниця патера Брауна” (“The Secret of Father Brown”, 1927), “Скандальний випадок з патером Брауном” (1935), усього близько 50 оповідань. Критик Р. Нокс так оцінив детективний “внесок” Честертона: “…оповідання про Брауна не можна просто віднести до детективів: це детективи, але й ще щось. Як завжди, Честертон так щільно набив валізу, що ремені не затягуються; у сандвічі занадто багато м’яса”. Вважається, що образ Брауна, маленького сільського священика у чорній сутані зі старомодною парасолькою у руках, не отримав помітного продовження в літературі. Проте, слід зазначити, що патер Браун є достатньо близьким героєві Ж. Сіменона комісару Метре, який, як і його попередник-англієць, схожий не стільки на детектива, скільки на своєрідного посередника, котрий розв’язує життєві негаразди й облаштовує людські долі. На відміну від письменників, які акцентували увагу на розважальності змісту детективних творів, Честертон головний акцент робить на поглибленні психологізму, підведенню під розважальну основу більш або менш значної моральної та філософської проблематики. Крім “браунівського циклу”, у Честертона є ще одна збірка детективних оповідань “Чотири праведні злочинці” (1930), у яких діють вже інші герої. З 1928 р. і до кінця життя письменник був президентом заснованого в Англії Детективного клубу.

З поетичного спадку Честертона особливо виділяються його романтичні поеми “Лепанто” (1911) і “Балада про білого коня”(1911), якою надзвичайно захоплювався В. Черчілль, а також баладно-пісенний цикл “Вино, вода і пісня” (1915). До кращих літературознавчих праць Ч. належать книги “Роберт Бравнінг” (“Robert Browning”, 1903), “Чарлз Діккенс”(“Charles Dickens”, 1906), “Джордж Бернард Шоу” (“George Bernard Shaw”, 1909), “Роберт Луїс Стівенсон” (“Robert Louis Stevenson”, 1927) і “Чосер” (“Chaucer”, 1932). Найдовершенішими здобутками Честертона у царині теології є праці “Св. Франциск Ассизький” (“St. Francis of Assisi”, 1923) і “Св. Фома Аквінський” (“St. Thomas Aquinas”, 1933). Свої соціологічні погляди Честертон виклав у працях “Що трапилось зі світом?” (“What’s Wrong with the World” ,1910) і “Контури здорового глузду” (“The Outline of Sanity”, 1926).

Є. Васильєв


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЧЕСТЕРТОН, Гілберт Кійт

ігор січовик біографія