ЧЕРВОНА ШАПОЧКА – Грімм Якоб і Вільгельм


ЧЕРВОНА ШАПОЧКА

Німецька народна казка Жила собі на світі славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся – вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла. Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка. Одного разу мати каже до неї: – Іди-но доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка вина, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай, – бо ще впадеш та розіб’єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі. А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько. – Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш, – сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір’ю і пішла. А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його. – Добридень, Червона Шапочко, – сказав вовк. – Красно дякую, вовче, добридень і тобі. – А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко? – До бабусі. – А що ти несеш у фартушку? – Пиріг і вино. Вчора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться. – А де

ж твоя бабуся живе? – Трохи далі в лісі, з чверть годинки ходи звідсіль. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина. Та ти, мабуть, сам знаєш де, – мовила Червона Шапочка. А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти. Він трохи пройшовся поруч із Червоною Шапочкою, а тоді й каже: – Червона Шапочко, а подивись-но, які гарні квіточки ростуть навколо. Чому ти й не глянеш на них? І невже ти не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися! Глянула Червона Шапочка і справді побачила, що навкруги вся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: “А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся”. І вона побігла в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс. А вовк тим часом не гаявся – подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері. – А хто там? – Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і вино, відчини. – Натисни клямку, – гукнула бабуся, – я слаба, нездужаю встати. Вовк натиснув клямку, двері відчинились, і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її. Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною. А Червона Шапочка все бігала за квітами. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно і вона подумала: “Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!” Дівчинка голосно гукнула: – Доброго ранку! Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, чепець її насунувся аж на обличчя. – Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха? – А щоб краще тебе чути! – Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі? – Щоб тебе краще бачити! – Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі руки? – Щоб краще тебе схопити! – Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот? – Щоб краще тебе зжерти! Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку. Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути. А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав: “Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею”. Він зайшов до світлиці, глянув на ліжко – а там лежить вовк. – А, старий лиходію, то ось де ти! – сказав мисливець. – Давненько я тебе шукаю! Хотів був застрелити його з рушниці, та подумав, що вовк міг ковтнути бабусю живцем, то, може, якось пощастить її врятувати, і не вистрелив, а взяв ножиці й почав пороти черево сонному вовкові. Розпоров трохи і бачить: щось там ясніє червоне – оксамитова шапочка! Розпоров ще далі – аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула: – Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві! А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся і хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох. Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабуся з’їла пиріг, випила вина, що принесла Червона Шапочка, – і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: “Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє”. А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповила бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй “добридень”, але так злісно блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з’їв би її. – Ну, то йди замкни добре двері, – сказала бабуся, – щоб часом він знову не прийшов. Тільки-но вони замкнули двері, як приходить вовк і гукає: – Відчини, бабусю, я Червона Шапочка, принесла тобі пирога. Та вони мовчать, дверей не відчиняють. Покрутився сірий коло хати, обійшов її кілька разів, потім стрибнув на стріху і став чекати, поки Червона Шапочка ввечері вертатиметься додому: тоді він її наздожене поночі і з’їсть. А бабуся здогадалася, що в нього на думці. А під стріхою стояв великий кам’яний кадіб. От бабуся й каже дитині: – Червона Шапочко, вилий у кадіб ту воду, що в ній я вчора варила ковбасу. Червона Шапочка доти носила воду, поки великий-великий кадіб став ущерть повний. Запах ковбаси залоскотав вовкові в носі, він став принюхуватись і поглядати вниз, аж нарешті так витяг шию, що не втримався, гепнув із хати просто в кадіб і втопився. А Червона Шапочка весело пішла додому, і дорогою більше ніхто її не зупиняв.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЧЕРВОНА ШАПОЧКА – Грімм Якоб і Вільгельм
діалог для 8 класу