ЧАВЧАВАДЗЕ, Ілля Григорович

(1837 – 1907)

ЧАВЧАВАДЗЕ, Ілля Григорович (27.10.1837, Кварелі в Кахетії – 30.08.1907, с. Ціцимурі) – грузинський письменник.

Народився в аристократичній родині. Його батько, Григорій Чавчавадзе, належав до відомого у Грузії князівського роду, був офіцером Нижегородського драгунського полку, брав участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 pp. Мати поета, Марія Бебурішвілі, була вихована в інтелігентній дворянській сім’ї, добре знала грузинську літературу, любов до якої передала своїм дітям.

До десяти років Чавчавадзе, як це було заведено, жив у селі і навчався в домашній школі сільського священика разом із селянськими дітьми. У1847 р. Ч. вступив у приватний пансіон у Тифлісі, а з 1849 р. продовжив навчання у Тифліській першій гімназії, після закінчення якої у 1857 р. став студентом юридичного факультету Петербурзького університету. Чотири роки, проведені у місті на Неві, поет пізніше назвав фундаментом свого життя. Вони відіграли вирішальну роль у формуванні національно-патріотичних поглядів Чавчавадзе, окреслили коло його світоглядних інтересів і літературних смаків.

Виключений у 1861 р. з університету за участь у революційних виступах російського студентства, Чавчавадзе повернувся у Грузію, де невдовзі очолив групу молодих письменників та громадських діячів, яких називали “Пірвелі дасі” (“Перша група”), або “Тергдалеулі” (“Ті,

що пили з Терека” – тобто їздили у Росію). Відома стаття Чавчавадзе “Декілька слів про переклад князем Ревазом Шалвовичем Еріставі “Божевільної” Козлова” (1862) поклала початок полеміці між представниками цього руху (“дітьми”, як їх ще називали) та старшим поколінням грузинських письменників – “батьками”. Вважаючи літературу однією із форм пізнання дійсності, Чавчавадзе протиставляв у своїй статті застарілій на той час сентименталістській і романтичній поетиці принципи реалістичної естетики. У цій та інших своїх статтях Чавчавадзе доводив, що молоде покоління грузинських письменників прагне, успадковуючи і продовжуючи кращі традиції національної культури, збагатити рідну літературу кращими досягненнями сучасної російської та західноєвропейської художньої думки. За ініціативи Чавчавадзе на початку 60-х pp. у Грузії було створено кілька часописів, що стали літературною та політичною трибуною нового письменницького покоління: “Сакартвелос моамбе”, “Іверія”, “Кребулі, “Дроеба” та ін.

З 1864 р. Чавчавадзе поєднував літературну діяльність із службою у різних державних та громадських установах. Спочатку він був призначений чиновником з особливих доручень при кутаїському губернаторі, потім (у зв’язку з реформою 1861 р.) членом комісії з урегулювання відносин між дворянством і селянами, пізніше – мировим посередником та суддею в м. Душет.

З 1873 р. Чавчавадзе перебував у Тбілісі, де був обраний головою правління Грузинського земельного банку, що відіграв значну роль у розвитку економіки, освіти та культури Грузії. Водночас Чавчавадзе очолював “Товариство з поширення освіти серед грузинів”. У своїх статтях, які періодично з’являлися на сторінках грузинських часописів, Чавчавадзе обстоює права грузинської мови, національної літератури та школи, виступає проти колонізаторської політики російського царизму у Грузії. Велика кількість його статей присвячена проблемам літератури, мистецтва, народної освіти, педагогіки, міжнародної політики, соціально-економічного розвитку та національної культури (“Лист про грузинську літературу”, “Акакій Церетелі і “Витязь у тигровій шкурі”, “Нація й історія”, “Європа у 1896році”, “Перед загрозою війни”, “Ось і історія”, “Зойк каміння”, Внутрішні огляди”, “Основи педагогіки”, “XIX століття” й ін). Крім того, Чавчавадзе проводив велику роботу зі збирання і систематизації пам’яток матеріальної культури, створення національного музею, наукової розробки проблем грузинської історіографії, публікації творів рідного фольклору. У 1906-1907 pp. Чавчавадзе обрали членом Державної ради, у зв’язку з чим деякий час він жив у Петербурзі. Свою діяльність у цій установі Чавчавадзе оцінював так: “…у Раді я буду захисником інтересів Грузії, грузинського народу. Я буду спрямовувати свої сили і на вирішення загальнополітичних питань”. Як член Ради, Чавчавадзе активно підтримував інтереси численних націй та народностей, що входили до складу імперії, боровся за прийняття закону про скасування у Росії смертної кари. Активна громадська позиція та безкомпромісне ставлення до агресивних виявів російської колонізаторської політики спричинили ідеологічне цькування та переслідування поета царським урядом. У 1897 р. влада заборонила урочини, що планувалися у Грузії з нагоди 40-річчя літературно-громадської діяльності Чавчавадзе. За поетом було встановлено таємний нагляд, значна частина його творів була вилучена цензурою. У 1907 р. Чавчавадзе був убитий найманцями царської “охранки” неподалік від Тбілісі.

Віршувати Чавчавадзе почав ще у дитячому віці. Початок його літературної діяльності припадає на роки навчання у Петербурзькому університеті. В студентські роки були створені такі яскраві зразки лірики, як “Грузинці-матері”, “Пісня грузинських студентів”, “Муша”, “Поет”, “Нехай помру я, смерті не боюсь…” та ін.). Саме тоді він створив перші варіанти кількох пізніших поем, прозові твори, переклав грузинською твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, Й. В. Гете, Й. К. Ф. Шиллера, Г. Гайне, Дж. Н. Г. Байрона, В. Скотта, А. Шеньє та ін. Лірика Чавчавадзе пронизана палкою любов’ю до батьківщини, до народу, у служінні якому він вбачав головне покликання письменника. У своїх “програмних” віршах Чавчавадзе порівнює поета зі смолоскипом, що освітлює народові шлях у темряві (“Поет “), закликає “дивитися… у майбуття”, “виковувати долю грузинського народу”, керуючись ідеалами свободи, рівноправності, братерства (“Грузинці-матері”). Чавчавадзе значно розширив тематичні обрії грузинської лірики, привнісши мотиви патріотичного, громадянського звучання (“Страждав і я…”, “Пісня грузинських студентів”, “Колискова”, “Мила батьківщина”). У значній кількості його ліричних творів змальовані картини рідної природи, які також поєднані із соціальними та патріотичними мотивами (“Горам Кварелі”, “На чужині”, “На березі Кури”, “До Алазані”). У сатиричних віршах Чавчавадзе (“Як було, або Історія Грузії XIX століття”, “Відповідь на відповідь” та ін.) піддається критиці аполітичність, лицемірність та бездіяльність байдужої до проблем батьківщини частини грузинського дворянства.

В поемах, які належать до кращих зразків грузинської епічної поезії XIX ст., Чавчавадзе поряд із художнім втіленням картин сучасної йому дійсності звертався до історичного минулого своєї батьківщини, змальовував його героїчні сторінки з тим, щоби пробудити у сучасників почуття національної гордості, ініціювати їх до боротьби за свободу. В поемі “Видіння” (1859-1872) поет порівнює історію Грузії з її сумною сучасністю, критикує кріпосницький лад, соціальну несправедливість, беззахисність пригнобленого грузинського народу. Поема “Кілька картин, або Випадок із життя розбійника” (1860) присвячена змалюванню стихійного спротиву селянства проти гнобителів. На основі народної легенди Чавчавадзе створив філософську поему “Пустельник”, герой якої – людина релігійних переконань, яка бачить в земному житті “царство зла” і тікає від нього, аби морально “очиститись”. Пасивності пустельника Чавчавадзе протиставляє активну громадську позицію, переконаність у тому, що людина повинна жити і боротись. Ця поема ще за життя Чавчавадзе була перекладена англійською та французькою мовами. В історичній поемі “Димитрій Самопожертвувач” (1878) відтворена трагічна доля грузинського царя Димитрія, який у 1289 p., майже напевне знаючи, що загине, вирушає до монголів з метою зупинити остаточне пограбування своєї батьківщини. У драматичній поемі “Мати і син” (1860-1971) головна героїня у критичний для країни час відправляє на її захист свого єдиного сина, бідкаючись, що тільки одного героя виховала для батьківщини.

Чавчавадзе вважається засновником грузинської реалістичної художньої прози. Свої суспільно-громадські погляди він висловив у “Записках мандрівника” (1861), у яких змальована подорож Чавчавадзе із Владикавказа до Тбілісі після чотирирічного перебування у Росії. У сатиричній повісті “А чи людина він?!” ( 1859-1863) Чавчавадзе змальовує в різких критичних тонах портрети князя Луарсаба Таткарідзе та його “нерозлучної дружини княгині Дареджап”, котрі уособлюють духовно відсталу, деградуючу частину грузинського дворянства. Критичним пафосом, спрямованим проти кріпосницьких порядків у Грузії, пронизані й повісті Чавчавадзе “Розповідь жебрака” (1859-1862) та “Отарова вдова”(1887).

Твори Чавчавадзе заклали основи нової грузинської літератури. їх перекладено багатьма мовами світу. Українською мовою твори Чавчавадзе перекладали П. Грабовський, О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч, О. Новицький, П. Осадчук, Л. Горлач, О. Синиченко, Г. Халимоненко, О. Мушкудіані й ін.

Є. Васильєв


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЧАВЧАВАДЗЕ, Ілля Григорович

буало мистецтво поетичне скорочено