ЧАПЕК, Карел

(1890 – 1938)

ЧАПЕК, Карел (Karel Capek – 09.01.1890, Мале-Сватоневіце – 25.12.1938, Прага) – чеський письменник.

Народився в родині, сільського лікаря, зростав у атмосфері високої культури; літературній діяльності присвятили себе і його старший брат Йозеф, і старша сестра Гелена. Дитинство Чапека минуло у м. Упіце, серед порослих лісом невисоких гір Краконошів. Майбутній письменник відвідував школу в Градці Краловому, Брно, потім у Празі, куди його батьки перебралися у 1907 р. Навчався на філософському (філологічному) факультеті Празького університету, а також у Німеччині та Франції.

З 1904 р. публікувався у періодиці. Отримавши звання бакалавра, протягом деякого часу був бібліотекарем, гувернером. У 1917 р. став журналістом, до 1921 р. працював у “Національній газеті” (“Narodni Listy”), а потім – до самої смерті – у “Народних новинах” (“Ludove noviny”).

У 20-х pp. Чапек як представник демократичного центру вважався офіційним письменником щойно створеної Чехословацької республіки. Його політичне реноме сформувалося передусім завдяки його близькості до президента Т. Г. Масарика, яким Чапек захоплювався. У 30-х pp. Чапек очолив демократичну антифашистську опозицію, накликавши на себе вогонь реакційної критики, що досягла апогею під час мюнхенських подій 1938 р. Помер письменник на Різдво 1938 р. від пневмонії. Його смерть набула символічного значення:

одночасно з утратою незалежності Чехія втратила письменника, який уособлював цю незалежність.

Загалом, Чапек писав лише прозу. Поезія цікавила його менше: 1946 р. у збірці “Схвильовані танці” побачили світ кілька його юнацьких віршів, окремі римовані фрагменти є також у п’єсі “Грабіжник”. Крім того, у 1919 р. Чапек видав свої переклади Г. Аполлінера, а 1920 р. побачила світ укладена ним антологія “Нова французька поезія” з передмовою В. Незвала.

Чапек шукав свій шлях у літературі упродовж кількох років; йому вельми допомогла творча співпраця з братом. Перші оповідання братів Чапека позначені неокласицистськими тенденціями (у той час так називали лаконічний до афористичності стиль з мінімумом декоративних елементів). Оповідання публікувалися у періодиці і згодом були об’єднані у збірку “Сад Краконоша” (“Krakonosova zahrada”, 1918). Ці твори значною мірою постали на грунті легенд і чеського фольклору. Проте вже навіть у цих оповіданнях домінує відчуття беззахисності людини у складному світі, на яку сама людина не має права нарікати. На два роки раніше, у 1916 p., побачила світ створена дещо пізніше збірка “Осяйні глибини та інша проза” (“Zafive hlubiny a jina pryza”), до якої увійшли експериментальні (у певному сенсі) твори.

У 1917 р. Чапек видав свою першу самостійну збірку “Розп’яття”(“Bozi muka”), пронизану песимістичним переконанням у непізнаваності істини. Людина у ранній творчості Чапека сприймає своє існування як непотрібне і позбавлене мети. Найвідоміше оповідання із цієї книги – “Сліди”: засніжене поле, у якому, не дійшовши кількох метрів до дороги, уривається вервечка слідів. Звідки вона? Що це: диво чи якась містифікація? Чапек не подає відповіді, позаяк, на його думку, істина недосяжна. Песимізм домінує і в наступній збірці Чапека – “Болісні оповідання” (1921).

З початку 20-х pp. Чапек почав писати для театру. Комедія “Грабіжник” (“Loupeznik”, 1920) позірно перегукується із популярним тоді віталізмом, але радше викриває його, аніж утверджує: батько намагається вберегти доньку від кохання, та от з’являється юнак (грабіжник), і донька втрачає спокій. Але невдовзі у перебіг подій втручається сестра дівчини, яка колись, закохавшись, втекла з батьківського дому, а тепер повертається зі зламаними крилами. Кохання і молодість безсилі перед життям. Після успішної прем’єри “Грабіжника” Чапек познайомився з юною акторкою-початківцем Ольгою Шайнпфлюговою. Проте їхнє весілля відбулося лише через Кроків.

Наступною була п’єса “Р. У. Р.” (“R. U. R.”, “Roussum’s Universal Robots”), її прем’єра відбулася у 1921 р. У п’єсі відобразилося ставлення Чапека до науки та прогресу, у якому поєднувалися інтерес і занепокоєння долею світу, де винаходи здобувають необмежену владу над людиною, а технічна цивілізація призводить до загибелі культури. У ставленні Чапека до цивілізації помітний вплив експресіонізму. Сюжетом п’єси є створення штучної людини – робота (це слово є неологізмом Чапека). Роботи, яких у величезній кількості виготовляють на фабриці Россума, витісняють людину в усіх галузях виробництва, а потім використовуються і як солдати. Врешті, роботи повстають і знищують людство. Проте фінал п’єси має оптимістичне забарвлення: двоє роботів – юнак і дівчина, на відміну від інших штучних людей, виявилися здатними на глибокі почуття, і їхнє кохання має врятувати життя на Землі.

Взагалі, утопія – найхарактерніший для Чапека жанр. У цьому жанрі створені п’єса “Еліксир Макропулоса” (1922), романи “Фабрика абсолюту” (1922), “Кракатит” (1924), знаменитий роман-памфлет “Війна із саламандрами” (1936).

Головна героїня п’єси “Еліксир Макропулоса” – славетна співачка Емілія Марті, батько якої, лейб-медик Рудольфа II, випробував на ній еліксир, який продовжує молодість на 300 років. Однак таке довге життя виявляється нестерпним для Емілії, вона вирішує більше не вживати еліксиру. Мораль п’єси відповідає духові відомої чеської казки: добре, що на світі є смерть.

Подія, з якої розпочинається роман “Фабрика абсолюту”, – винайдення особливого “карбюратора”, який, розщеплюючи атоми вуглецю, вивільняє таким чином “абсолют”, тобто “божественну” енергію. Перевиробництво “карбюраторів” призводить до економічного хаосу, який, у свою чергу, стає підгрунтям світової війни. Від загибелі цивілізацію рятує артилерійський поручник, який знищує “карбюратори”. Роман подає події у гумористичному плані, висміюючи монополії, релігію та церкву, “велику” політику, колоніалізм.

Роман “Кракатит” свого часу здобув величезну славу, а його популярність можна порівняти з популярністю п’єси “Р. У. Р.”. Дія роману обумовлена винайденням вибухової речовини, що здатна знищити увесь світ. Цей твір також має щасливий кінець: рецепт виробництва кракатиту знищений разом із його запасами. Винахідник Прокоп вирішує надалі займатися хай і менш глобальними, проте безпечнішими для людства справами.

Провідна думка всіх трьох творів – людина не повинна втручатися у природний плин життя, жодна спроба насильства над природою, намагання її змінити не приведуть до добра. Цю лінію продовжувала і п’єса “Адам-творець” (“Adam Stvofitel”, 1927), написана спільно з Й. Чапеком. Винахідник знищує за допомогою створеної ним машини все людство, крім самого себе, і створює інший світ, ще гірший за колишній. У співавторстві з братом була створена п’єса “З життя комах” (“Ze zivota hmyzu”, 1921), сюжетом якої є посмертні візії волоцюги, перед очима якого постають сатирично забарвлені алегоричні постаті – даремність кохання (метелики), мрії про багатство (хрущі), мрії про владу (мурахи), швидкоплинність життя. Ідея п’єси: людина щаслива, якщо не відає про марноту свого існування.

Окрім романів, оповідань і драм, Чапек також писав подорожні нотатки. У 20-х pp. побачили світ його “Італійські листи” (“Italskelisty”, 1923) й “Англійські листи” (“Anglickelisty”, 1924). На відміну від усталеної чеської традиції цього жанру, у центрі нотаток Ч. – не дидактичний мотив, а подорожні спостереження і враження, часто оригінальні і завжди дотепні. Запорукою популярності “Листів “стала і легка, невимушена манера письма Чапека, вироблена роками журналістської практики.

Яскравістю та свіжістю вражень позначені і журнальні статті Чапека, об’єднані 1924 р. в книзі під назвою “Про відомі речі” (“О neiblizsich vecech”), де письменник замислюється над найбуденнішими предметами, які навіть навряд чи й зауважуєш у поточному житті (коробка сірників, вогонь, сніг), над їх філософською значущістю. У сатиричному плані написана книга “Критика слів” (“Kritika slov”, 1920), яка присвячена непомітності і буденності шаблонних слів.

Літературний успіх Чапека грунтувався не лише на його філософії й осмисленні світу, які були суголосними багатьом людям середнього класу (і передусім інтелігенції), а й на видатній майстерності оповідача. Політичні погляди Чапека позначилися на його мові і виявилися у прагненні віднайти якомога демократичніші виражальні засоби. Його твори легко читаються, не втомлюють, зберігають щиру тональність, зорієнтованість на читача. Чапек володіє рідкісним чуттям матеріального світу і конкретного образу, уникає пишномовної риторики і хитромудрого жонглювання метафорами. Його творам непритаманна раптова зміна тону, як, зрештою, й одноманітність: авторська мова постійно чергується з діалогами і напівпрямою мовою. Чапек – визнаний майстер діалогу, що, окрім усього іншого, забезпечило його творам сценічний успіх. У репліках його персонажів поєднуються стрункість і витонченість літературної мови з жвавістю і влучністю празької говірки, причому мова кожного героя має свої неповторні особливості.

На початку 30-х pp. у літературі Чехословаччини сформувався потужний антифашистський табір, до якого приєдналися всі письменники-гуманісти. Найпомітнішою постаттю серед них був Чапек. За роки економічної кризи погляди письменника зазнали істотних змін: його песимізм зблід, Чапек подолав і деяку утопічність у сприйнятті світу.

Свідченням цих змін стали дві його нові книжки – “Оповідання з однієї кишені” і “Оповідання з другої кишені” (“Povidky z jedne Kapsy”, “Povidky z druhe Kapsy”, 1929), до яких увійшли “кримінальні” історії, створені явно за взірцем новел Дж. К. Честертона. Це не “дешевий” детектив і взагалі не зовсім детектив у звичному сенсі, адже у цих оповіданнях Чапека розкриття злочину відіграє другорядну роль, головне для автора – зазирнути в душу дрібного злочинця і в душу пересічного охоронця закону. Загадка не залишається без розгадки (напр., oп. “Сліди”), вона має цілком раціональне пояснення. Метафізична таємниця змінюється буденною таємницею.

У 1933 – 1934 pp. Чапек створив своєрідну трилогію, щоправда, романи “Гордубал” (“Hordu-bal”), “Метеор” (“Povetrofi”) і “Звичайне життя” (“Obycejny zivot”), які увійшли до неї, об’єднані не спільними героями і не місцем дії, а лише єдиним кутом зору. Знову порушуючи питання про означення істини, Чапек доходить висновку про плюралістичність людської душі, неоднозначність внутрішнього світу. Для письменника це означало можливість взаєморозуміння.

Герой першого роману, Гордубал, повертається з Америки, куди він їздив на заробітки. Його дружина побудувала за надіслані гроші будинок, у якому зраджує чоловікові з наймитом. Доки Гордубал переживає зраду, дружина з коханцем убивають його. У процесі розслідування злочину розкривається складність розуміння людських вчинків. Роман “Метеор” – це, по суті, три різні оповідання про одну й ту ж людину. Невідомий чоловік стає жертвою авіакатастрофи і помирає у лікарні. Черниця, ясновидець і поет, кожен по-своєму, реконструюють історію його життя. “Звичайне життя” – розповідь про чиновника, який на схилі віку починає писати автобіографію і несподівано відкриває у собі двох різних людей – кар’єриста і поета, прагматичного педанта і романтика.

Виразного антифашистського спрямування творчість Чапека набула у 1936 p., коли вийшов з друку його ромаи “Війна із саламандрами”, ро-ман-утопія і водночас роман-попередження. Чапек показує, як спочатку безневинні саламандри стають страшною тупою силою, що смертельно загрожує людству, культурі, цивілізації. У романі Чапек широко застосовує сатиру і пародію. У пошуках сили, здатної протистояти руйнуванню, Чапек звертається до незвичного для нього соціального середовища, змальовуючи у романі “Перша рятувальна” (“Prvniparta”, 1937) образи шахтарів, які виявили неабияку мужність і людяність, рятуючи похованих під завалами людей.

Вершиною політичної творчості Чапека стали його п’єси “Біла недуга” (“Bila nemoc”, 1937) і “Мати” (“Matka”, 1938). Головним конфліктом першої з них стало протистояння профашистського диктатора, котрий марить про світове панування, і скромного лікаря Галена, який винайшов ліки від смертельної білої недуги на кшталт чуми, що винищує населення країни. Лікар готовий вилікувати хворого диктатора, якщо той відмовиться від своїх мілітаристських планів. Але владоможець погодився з вимогами Галена надто пізно: лікаря затоптав натовп бойовиків за те, що він відмовився кричати “Слава війні!”. Своєю п’єсою Чапек намагається сказати, що кожен може і повинен навіть сам-один протиставити себе диктатурі, демагогії, екзальтованому натовпу. Суворим попередженням про небезпеку перемоги антигуманних настроїв лунає буденно, без ореолу мучеництва смерть лікаря Галена.

Зовсім інший, піднесений фінал має п’єса “Мати”. Жінка, котра втратила чоловіка і чотирьох синів, пильнує останнього, наймолодшого, який теж рветься до бою. Але, дізнавшись про те, що ворожий пілот розстріляв з літака маленьких дітей, вона сама дає гвинтівку синові до рук. Сюжет міг би видатися нецікавим, якби не тон п’єси, що поєднує патетику і поезію, у якій органічно переплітаються принцип єдності місця і монологи загиблих синів.

Свій останній роман “Життя та творчість композитора Фолтина” (“Zivot a dilo skladatele Foltyna”) Чапек завершити не встиг. У центрі твору – проблема сумління митця, про якого, як і у романі “Метеор”, розповідають інші. При цьому досягається протилежний ефект: цей характер, характер самозакоханого дилетанта, – цілком однозначний.

У 30-х pp. Чапек продовжував публікувати свої подорожні нотатки (“Подорож до Іспанії” – “Vylet do Spanel”, “Голландські образки” – “Obrazky z Holandska”, “Мандрівка на Північ” – “Cesta па sever”); як і раніше, цікавився “буденним” (“Рік садівника” – “Zahradnikov rok”, “Мав я кішку та пса” – “Mel jsem psa a kocku”), видав збірку оповідань фейлетонного характеру про сучасні йому окремі види масової культури – “Як це робиться” (“Jak se со dela”).

У середині листопада 1938 р. Чапек захворів на грип, а згодом лікарі виявили запалення нирок і легень. Помер письменник 25 грудня 1938 р.

Українською мовою твори Чапека перекладали Ю. Лісняк, С Сакидон, В. Струтинський, Д. Андрухів, В. Шевчук, К. Забарило та ін. На сценах українських театрів ставилися його п’єси “Мати”, “З життя комах”.

Т. Козак


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЧАПЕК, Карел

сочинение на тему мой любимый транспорт