Буддизм

Буддизм (санскр. buddha – просвічений, пробуджений) – найдавніше релігійно-філософське вчення, що проповідує звільнення від страждань шляхом припинення бажань і досягнення “вищого просвітлення” – нірвани. Засновник Б. – Сідхартха (VI ст. до н. е.), котрий став Буддою (“Просвітленим”). Вчення було реакцією на брахманську релігію, проголосило рівність усіх, незалежно від касти і стану. Згодом відбулося його зближення з індуїзмом. Б. завдяки ченцям-місіонерам поширився по всій Південно-Східній та Центральній Азії, захопивши частину Сибіру. На початку н. е. Б. розмежувався на дві великі гілки: хінаяну (мале колесо закону) та махаяну (велике колесо закону). Релігійно-філософська література Б. унікальна за масштабністю та різноманітністю. Вона включає твори мовою палі, санскриту, а також тібетською, китайською, японською та ін. Основне ядро палійської літератури – буддійський канон “Тіпітака” (“Три кошики вчень”), складений між V і III ст. до н. е. Він має три відділи: Віная, Сутта і Абхідгамма. Перший відділ – “Віная-пітака” – містить правила поведінки, обов’язкові для членів буддійської громади. В свою чергу “Віная-пітака” складається з трьох частин: “Сутта-вібханга”, “Кхандхака”, “Парівара”. Другий, найбільш знаменитий відділ “Тіпітаки” – “Сутта-пітака”. Ця частина Канону містить

у собі прозаїчні діалоги, віршовані уривки, легенди, афоризми. “Сутта-пітака” складається з п’яти частин – нікай. Особливе значення в літературно-художньому відношенні має п’ята частина – “Кхуддака-нікая”. Ії складають шедеври буддійської прози і поезії (15 самостійних творів). Найвизначнішими з них вважаються “Дгаммапада”, “Сутта-ніпата” і “Джатаки”. “Дгаммапада” – одна з найпопулярніших книг у країнах поширення Б. Вона містить 423 вірші-афоризми, розділена на 26 глав. Основні теми цих віршів – добро і зло, старість і смерть, мудрість, щастя. “Сутта-ніпата” – одна з найстаріших частин Канону. Ця книга описує епізоди з життя Будди, його проповіді про подолання егоцентризму, захланності, ненависті. “Джатаки” – це зібрання близько 550 оповідань, легенд, казок про попередні існування Будди. Це найбільш сюжетна частина Тіпітаки, в якій помітний сильний вплив фольклору. Кожне оповідання в “Джатаках” починається із вступу, де повідомляється про обставини життя Будди, які змусили його розповісти чергову історію про переродження. В оповіданнях використані традиційні для індійської літератури прийоми: поєднання віршів і прози, обрамлення, участь тварин, що говорять і діють, як люди. Третій, останній відділ буддійського Канону, складає “Абхідгамма-пітака”, у якій у метафізичному та етико-психологічному ракурсах розглядається проблема дгамми. “Абхідгамма-пітака” складається з семи трактатів, у яких піднімаються ті чи інші проблеми буддійської філософії. Іноді в Канон мовою палі включають “Мілінда-паньху” (“Питання царя Мілінди”) – шедевр індійської прози. Це діалог між буддійським наставником Нагасеною і грецьким царем Менадром, який правив у долині Гангу в II ст. до н. е. З початку н. е. мовою буддійської літератури став санскрит. Канонічна література на санскриті відома недостатньо і представлена найчастіше у фрагментах (“Махавасту”, “Лалітавастара”). До найдавніших санскритських текстів належить “Аштасахасріка-праджняпараміта” (“Вісім тисяч строф про досконалу мудрість”) – близько І ст. до н. е., де йдеться про містичні духовні досконалості бодхісатви. У центрі буддійської санскритської літератури стоїть ім’я Ашвагхоші (II ст. н. е.), автора поем “Саундарананда” та “Будхачаріта”. До IV ст. н. е. належить творчість Ар’яршури, автора “Джатакамали”. Особливістю буддійського вчення є його практична спрямованість. Б. висунув як центральну проблему буття особистості. Основний зміст буддійських книг – практична доктрина “спасіння” або “звільнення”. Вона викладена у вченні про “чотири шляхетні істини”: існує страждання (духкха), причина страждань (трішна), стан звільнення від страждань (нірвана) і шлях, що веде до звільнення (марга). Б. приймає концентрацію переродження (сансара). Смерть – не кара, не трагедія і не звільнення, а перехід до нового життя. Б. заперечує існування душі як незмінної духовної сутності. Б. справив великий вплив на літературу, мистецтво країн Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. В середні віки через літературні контакти Б. впливав на культуру народів Сибіру, Середньої Азії, арабських країн. Деякі буддійські за походженням легенди стають відомими в Європі, в тому числі і на Русі (“Повість про Варлаама і Йоасафа”). У ХІХ-ХХ ст. вплив Б. на літературний процес відчувається не лише в тих країнах, де він став важливим елементом національної культури, але і в творчості деяких письменників та ідеологів Заходу. Буддійська філософія змінюваності, згідно з якою життя – не що інше, як ряд проявів, становлень і знищень, – зародок еволюціонізму А. Бергсона (“Енергія духу”). Вчення Будди про карму перегукується з “волею” А. Шопенгауера, теорія “я” Нагасени нагадує висновки Д. Юма. Вплив Б – відчутний у творчості Г. Гессе, Б. Брехта, Л. Толстого, Ф. Тютчева, К. Бальмонта, М. Реріха. Б. справив певний вплив і на українську літературу. Найяскравіше це виявилось у творчості І. Франка (дисертація “Варлаам і Йоасаф”, переклади з “Сутта-ніпати” “Мара і Будда”, “Багач і мудрець”, “Пісня про правду і неправду”, переробки з “Дхаммапади” у зб. “Мій Ізмарагд”, буддійські мотиви у “Зів’ялому листі”). Буддійські впливи (Будда, нірвана, карма) відчутні у поезіях П. Карманського (“Просві-чення Сідартха”), Б. Лепкого (“Світів бездонні океани”), поетів-символістів, Яра Славутича (“Ганга”), у повістях О. Бердника (“Чаша Амріти”, “Вогнесміх”). Деякі тексти Б. У перекладі П. Ріттера (“Дгамапада”, “Сутта-ніпата”, “Джатаки” та ін.) опубліковані у виданні “Голоси стародавньої Індії” (К, 1982).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Буддизм

діалог для 8 класу