БОГДАН ЛЕПКИЙ (1872 – 1941)

Українська література 7 клас – Л. Т. Коваленко – Освіта 2015
“ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ – ЛЮДИНА…”
БОГДАН ЛЕПКИЙ (1872 – 1941)

Дослідники творчості Б. Легшого стверджують, що бібліографія його наукових і художніх праць становить до тисячі позицій і в українській літературі більше за нього написав тільки І. Франко. Автор романів, повістей, оповідань, казок, збірок поетичних творів, блискучий перекладач, учений-літературознавець і мистецтвознавець, публіцист, художник, активний громадський діяч та ідеолог Українського Січового стрілецтва, талановитий педагог – ось неповний перелік напрямів діяльності цього патріота й інтелектуала. Усе, що робив Б. Лепкий протягом життя, мало одну мету – соборність, державність і процвітання України.

Богдан Сильвестрович Лепкий народився 9 листопада 1872 року в селі Кривеньке на Тернопільщині в родині греко-католицького священика.

До п’яти років хлопчик разом з батьками жив у селі Крегульці. Після смерті від дифтерії двох молодших сестричок і брата батьки перевезли свого єдиного сина до діда в містечко Бережани.

З містом дитинства пов’язано багато теплих спогадів Б. Лепкого: “Тут я ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії”. У школі він почав писати свої перші твори, у Бережанах познайомився з відомим на той час адвокатом і письменником А. Чайковським, а після

закінчення Львівського університету вчителював у гімназії, викладав українську, польську, німецьку мови і літературу, історію та географію. З 1899 році почалася добровільна еміграція Б. Лепкого: він переїхав із сім’єю до м. Кракова і працював в Ягеллонському університеті. Він вражав сучасників своєю працездатністю, небайдужим ставленням до всього, що стосувалося України. Блискучий промовець, кожне слово якого сприймали із захватом, талановитий викладач, що вмів захопити студентів своїм предметом і заслужити в них довіру, популярний письменник, твори якого вважали за честь друкувати всі тогочасні часописи, зрештою, просто щира й чуйна людина, що, попри власну скруту й злигодні, давала прихисток усім, хто того потребував, – таким залишився він у спогадах сучасників.

Окрема сторінка біографії Б. Лепкого – громадська діяльність і зв’язок з Українськими січовими стрільцями.

Перша світова війна розколола західноукраїнське суспільство на два табори. Одні відстоювали думку, що тільки з Росією в України може бути майбутнє, інші, серед яких був і Б. Лепкий, вважали таке зближення згубним.

Війна застала Б. Лепкого в містечку Яремче.

Щоб не потрапити в полон (австрійці тукали російських шпигунів, а російські військові – “мазепниців”), він покинув Україну і виїхав до Відня. В Австрії, а потім у Німеччині він займається культурно-освітньою роботою серед українських військовополонених російської армії. Своїми пристрасними промовами йому вдавалося пом’якшувати серця й змінювати погляди українських солдатів, які вважали, що навіть слухати лекції волонтерів – це зрада “царя-батюшки” й батьківщини. Він багато писав й виступав перед співвітчизниками, бо вважав, що суспільство потрібно виховувати й згуртовувати навколо державницької ідеї. Сучасник письменника Зенон Кузеля дивувався: “…коли Лепкий міг знайти час і настрій, щоб написати стільки, як написав 1914-1915 років у Відні?”

Жовтневий переворот 1917 року в Росії Б. Лепкий не підтримав. Спостерігаючи за злочинами радянської влади проти українців (голодомори, репресії), письменник підсумував: “Ні хозари, ні половці, ні татари – ніхто й ніколи не заподіяв нашому народові стільки лиха, і ніхто не перемінив цвітучої української землі в таку ручну, як це зробили большевики”. І коли в 1939 році західноукраїнські землі були приєднані до Радянського Союзу, це стало страшним ударом для письменника-патріота. Він, як митець, розумів, що несуть його співвітчизникам червоні “визволителі”. Трагічні події в Україні, звільнення з роботи, втрата дружини і матеріальна скрута призвели до тяжкої серцевої хвороби й смерті Б. Лепкого 21 липня 1941 року.

Олег Шупляк. Богдан Лепкий (Різдво)

ЗІ СПОГАДІВ ПРО Б. ЛЕПКОГО ТА ЙОГО ТВОРЧОГО ДОРОБКУ

Український поет Петро Кармаяськнй

… Як справжній аристократ не давав нам, босякам і торговцям хмарами, відчути свою вищість, бо привозив до нас своє серце… Все (тобто завжди) огрядно (акуратно) одягнутий, з пещеним тембром голосу, з панськими жестами – якось не надавався до нашого гурту… панич під кожним оглядом, аристократ від стоп до голови…

Жодне помітне свято не обходилося без питання ним власних творів. Струнка, гарна й певна себе постава, милий, м’який, ліричний голос, пафос, який так легко промовляє до пуття навіть дерев’яних людей, – все те зробило Лепкого найбільш популярною постаттю на галицькому грунті…

Із статті Б. Лепкого “Національні спомини з останніх днів”.

…Чоловік потрібує не тільки корму для свого тіла, але й для душі. Так само і народ. Як котрий народ дбає тільки про свій економічний розвиток, а не турбується ні культурою, ні просвітою, ні політикою, то його поневолять другі народи і зроблять своїм рабом-слугою. Просвітна культурна праця розбуджує свідомість національну, а тая свідомість провадить до боротьби за волю і державну самостійність…

Попрацюй у парі.

1. Пригадай твори Е. Андієвської та поясни, які жанрові ознаки характерні для притчі. Порівняй свою відповідь із відповіддю однокласника/однокласниці.

2. Повтори відомості про види читання на другому форзаці підручника. Використовуй набуті знання, читаючи твір Б. Лепкого.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

БОГДАН ЛЕПКИЙ (1872 – 1941)

стоемительный прихрд весны сочинение миниатюра