Біографія Тютюнникa Григіра


Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприйняття майбутнього письменника.
У 1933 році родина Тютюнників голодує. Дід помирає з голоду, а півторарічний Григір перестає ходити і говорити, хоча вже вмів це робити. А чотири роки по тому, у 1937 р. батько майбутнього письменника був заарештований через “політичний мотив” і відправлений до Сибіру, де й помер через 11 років. Мати Григора була молодша за батька на 16 років, після його арешту вона, тоді ще двадцятичотирирічна дівчина, виходить заміж вдруге. Шестирічного Григора забирає до себе у Донбас родина дядька, Филимона Васильовича Тютюнника. Дядько і тітка стають для Григора другими батьками. Саме тітка, Наталя Іванівна Рябовецька, яка працювала вчителькою української мови та літератури в школі, прищепила маленькому Григорові любов до літератури.
У 1938 р. Григір Тютюнник йде до першого класу школи станції Щотове Луганської області (спочатку українського, а через два тижні – до російського, через те, що український закрили – було лише сім учнів). З того часу і до 1962 року розмовляв і писав російською мовою.
У 1942 році дядька забирають на фронт, а тітка лишається у вкрай важкому становищі з двома дітьми на руках (вона мала маленьку доньку).

Родина починає голодувати. Сам письменник так згадує ті часи у своїй автобіографії: “Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину – коли вона кипить, з неї багато піни. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, – голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати; Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик”.
Після двотижневого пішого переходу Григір опиняється у матері, а згодом туди приїжджає і тітка з дитиною.
Зрештою в селі довелося пробути недовго: на хату впала бомба і родина опиняється простонеба. Шукають притулок по чужих хатах, та брати постояльців з двома дітьми надовго ніхто не хоче, тому житло доводиться міняти дуже часто.
Після війни повернулися додому дядько і тяжко поранений зведений брат Григора – Григорій.
У 1946 році Григір закінчує п’ятий клас сільської школи і вступає до Зіньківського ремісничого училища №7, щоб мати одежу і пайок – 700 грам хліба на день. Цей пайок врятував майбутнього письменника з матір’ю від голодної смерті.
У 1948 році майбутній письменник одержує п’ятий розряд слюсаря з ремонту. автомобілів і тракторів та за розподіленням потрапляє до м. Харкова працювати слюсарем-шліфувальником на заводі транспортного машинобудування ім. Малишева. Через рік, внаслідок важких умов праці Григір захворів на туберкульоз і повернувся у село до матері. Але за те, що не відпрацював три роки після навчання, його заарештовують і засуджують до чотирьох місяців перебування в одній з колоній на Полтавщині.
Після звільнення Г. Тютюнник спочатку працює в колгоспі, а потім їде на будівництво Миронівської ДРЕС (Донбас), де працює слюсарем-ремонтником автомобілів.
У 1951 році майбутній письменник переходить працювати до автоколони при шахтобуді на станції Щотове Луганської області та живе у дядька. Згодом він був призваний на службу до флоту, і опиняється спочатку у бухті Находка Приморського краю, а потім – у Владивостоці, де прослужив радистом чотири роки. Починає займатися самоосвітою. На цей період життя письменника приходяться і перші “проби пера” – оповідання російською мовою.
Після демобілізації у 1955 році закінчує навчання у вечірній школі. У той же час працює токарем у Щотовському вагонному депо.
У 1957 році вступає на російське відділення філологічного факультету Харківського державного університету. А два роки потому одружується з учителькою харківської школи № 88, Людмилою Василівною (теж випускницею філфаку). Згодом у подружжя народилися двоє синів – Михайло і Василь.
Перша зустріч письменника з читачем відбулася 1961 року: за підписом “Григорий Тютюнник – Ташанский” у п’ятому номері журналу “Крестьянка” побачило світ російськомовне оповідання “В сумерки”.
Після закінчення Харківськогоунівєрситетуу1962 р. Г. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963-1964 рр. працює в редакції газети “Літературна Україна”, публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: “Дивак”, “Рожевий морок”, “Кленовий пагін”, “Сито, сито…”. Молодіжні журнали “Дніпро” та “Зміна” у 1964-1965 рр. вміщують новели “Місячної ночі”, “Зав’язь”, “На згарищі”, “У сутінки”, “Чудасія”, “Смерть кавалера”.
Зацікавившись кінематографом, Г. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, – створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника “Вир”, рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.
У 1966 році виходить друком перша збірка оповідань – “Зав’язь”. Це була одна з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і принесли визнання Григорові Тютюннику. Журнал “Дружба народов” відзначив його оповідання як кращі в своїх публікаціях 1967 р.
У 1968 р. “Литературная газета” оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Г. Тютюннику було присуджено премію за оповідання “Деревій”. Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість “Облога” та кілька оповідань.
У 70-ті роки з’являються у пресі – республіканській (“Вітчизна”, “Дніпро”, “Ранок”) та всесоюзній (“Дружба народов”, “Сельская молодежь”, “Студенческий меридиан”) нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою(1974). Журнал “Сельская молодежь” у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю “Золоте перо” – за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки “Батьківські пороги”, “Край небо” (Київ, 1972, 1975), “Отчиепороги” (Москва, 1975), “Коріння” (Київ, 1978).
Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина, М. Горького, І. Соколова-Микитова та ін.
На початку 70-х років Г. Тютюнник працював у видавництві “Веселка” . Ним була видана настільна книга-календар для дітей “Дванадцять місяців” (1974), у доборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Він і сам пише твори для дітей, видає збірки оповідань “Ласочка” (1970), казок “Степова казка” (1973), які по-новому розкрили талант письменника.
За книги “Климко” (1976) і “Вогник далеко в степу” (1979) Григорові Тютюннику у 1980 році присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки
Наприкінці 70-х років виходить негласна заборона на друк творів письменника уперіодиці. Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.
У 1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Біографія Тютюнникa Григіра
кожній людині властиво помилятися але нікому