БЕРИНДА ПАМВО

БЕРИНДА ПАМВО (світське ім’я – Павло; бл. 1560, Львівщина, ймовірно, с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львівської обл. -23.07.1632, Київ) – мовознавець – лексикограф, поет, перекладач, педагог, редактор, друкар, гравер.

За національністю був, можливо, українцем, хоча румунський учений Г. Крецу вважав Памва Беринду вихідцем із Румунії. Походив, очевидно, з незаможної шляхти. Невідомо, де здобув освіту. Міг навчатися в Острозькій або Львівській братських школах, Грунтовно займався самоосвітою. Володів, крім української, церковнослов’янською, польською, латинською й грецькою мовами. По закінченні навчання працював редактором і друкарем у Стрятинській друкарні Федора Балабана (1597 – 1605), потім у Крилоській друкарні священика Гедеона Балабана (1606 – 1608). Автор ілюстрацій до видань “Божественна литургія” (Стрятин, 1604), “Молигвенник или Требник” (Стрятин, 1606), “Євангеліє учителное” (Крилос, 1606).

Після смерті своїх покровителів Федора й Гедеона Балабанів через деякий час Памво Беринда опинився у Львові, де постригся в ченці. У 1613 – 1619 рр. викладав у братській школі й працював друкарем у братській друкарні. Наприкінці 1610-х років на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького переїхав восени 1619 р. до Києва разом із сином Лукашем і Степаном Бериндою (як гадають, його братом). Працював редактором, перекладачем,

друкарем, гравером, написав післямову до “Анфологіона” (К., 1619), передмову до “Номоканона” (К., 1620), післямову до “Тріодіона” (К., 1627), брав участь в інших виданнях друкарні Києво-Печерської лаври. У цей час міг викладати в Київській братській школі. Восени 1620 р. здобув звання протосингела (надав єрусалимський патріарх Феофан). Наприкінці 1624 – на початку 1625 рр. відвідав Москву, 4 січня 1625 р. був на прийомі в російського царя Михайла Федоровича Романова. В останні роки життя – архітипограф (керівник) Києво-Печерської друкарні.

Основною працею Памва Беринди, що стала одним із найцінніших надбань староукраїнської лексикографії, є “Лексіконь славеноросскій и ймень тлькованіє”, який було видано в друкарні Києво-Печерської лаври 1627 р. Над”Лексіконом…”, що являє собою в основному перекладний церковнослов’янсько-український словник, Памво Беринда працював 30 років. Є тут елементи енциклопедичних, тлумачного, етимологічного, орфографічного та деяких інших видів словників. “Лексікон…” налічує 6982 реєстрових слова, складається з двох частин. У першій із них 4980 церковнослов’янських слів перекладаються книжною українською мовою, у другій (“Имен тлкованіє”) тлумачаться іншомовні власні назви та імена людей (2002 реєстрових слова).

Памво Беринда активно залучав і творчо використовував лексикографічні праці своїх попередників, згадуючи деяких у післямові до твору. Зокрема, це матеріали з давньоруського словника – ономастико на “Речь жидовского языка…”, інших давньоруських словників, “Сказанія изявленно о писменех…” сербського й болгарського мовознавця Костянтина Костенецького (хоча напевно стверджувати не можна). Міг використати глоси, що трапляються у виданнях білоруського першодрукаря Франциска Скорини, твори “иньїх”. Багато статей залучив Памво Беринда з “Тлькованіа” Максима Грека й “Лексиса” Лаврентія Зизанія, про яких говорить із глибокою повагою. За дослідженням В. Німчука, літературними джерелами реєстру “Лексікона” були перші друковані книжки, насамперед “Острозька Біблія” (1581) і твори, надруковані в Києво-Печерській лаврі, багато рукописних книг, серед яких – праці Фукідіда, Плугарха, Аристотеля, Йосифа Флавія. Майже скрізь у словнику проставлено наголоси, інколи говориться про багатозначність слова, подекуди застосовується система посилань (“зри”), можуть указуватися деякі характерні для слова граматичні ознаки.

Слова в реєстрі досить послідовно розміщено в алфавітному порядку. Церковнослов’янізми пояснюються однією лексемою, синонімічним рядом слів, рідше – описово або етимологічно. Лексикограф часто посилається на тексти Біблії та твори “отців церкви”, інколи зіставляє слова різних мов (крім класичних і слов’янських, згадано угорську та італійську мови). “Лексікон…” Памва Беринди залишив помітний слід в історії української лексикографії, справив значний вплив на розвиток словникової справи в Росії і Польщі. З пошаною згадували його Михайло Андрєлла, Іоаникій Галятовський, Симеон Полоцький.

Памво Беринда відомий також як автор збірки віршів “На Рождество Господа Бога… Ісуса Христа”, надрукованої у Львові наприкінці 1616 р. Її присвячено львівському православному єпископові Ієремії Тисаровському. Різдвяні вірші являють собою декламацію і складаються з прологу, промов семи отроків, які славлять народження Ісуса Христа, й епілогу, в якому висловлюється радість із приводу свята. У творі використано елементи розмовного стилю й побутової лексики. У віршах наявні деякі характеристичні ознаки шкільної драми, зокрема дія та спів.

У збірці міститься ще декілька оригінальних віршів. Один із них (“На Стефана первомученика”), як гадає В. П. Колосова, розповідав в алегоричній формі про відомого українського письменника – полеміста Стефана Зизанія. У вірші “З ляменту над Василієм Великим” використано риторичні засоби “Слова о Законе и Благодаті!” Іларіона, насамперед риторичні звертання й вишукані епітети.

Памво Беринда брав участь у створенні “Імнології” – панегірика друкарів Києво-Печерської лаври Петрові Могилі (із наскрізним акровіршем).

Літ.: Житецький П. Г. Нарис літературної історії української мови в XVII ст. // Житецький П. Г. Вибрані праці. Філологія. К., 1987; Сычевская А. И. Памва Берьінда и его “Вирши на Рождество Христово и др. дни”. К., 1912; Горецький П. И. Памва Беринда: його “Лексікон славеноросскій” // Укр. мова в шк. 1956. № 2; Німчук В. В. Памво Беринда і його “Лексікон славеноросскій и имен тлкованиє” // Лексикон славенороський Памва Беринда. К., 1961; Коляда Г. И. Памво Берында – архитипограф // Книга: исследования и материалы. М., 1964. Сб. 9; Історія українського мистецтва: У 6 т. К, 1967. Т. 2; Коляда Г. І. До життєпису Памва Беринда // Рад. літературознавство. 1973. № 1; Колосова В. П. Із спостережень над поетичною спадщиною Памва Беринда // Рад. літературознавство. 1978. № 8; Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980.

С. Лучканин


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

БЕРИНДА ПАМВО

твір на морально етичну тему