БЕРИНДА ПАМВО
БЕРИНДА ПАМВО (світське ім’я – Павло; бл. 1560, Львівщина, ймовірно, с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львівської обл. -23.07.1632, Київ) – мовознавець – лексикограф, поет, перекладач, педагог, редактор, друкар, гравер.
За національністю був, можливо, українцем, хоча румунський учений Г. Крецу вважав Памва Беринду вихідцем із Румунії. Походив, очевидно, з незаможної шляхти. Невідомо, де здобув освіту. Міг навчатися в Острозькій або Львівській братських школах, Грунтовно займався самоосвітою. Володів, крім української, церковнослов’янською,
Після смерті своїх покровителів Федора й Гедеона Балабанів через деякий час Памво Беринда опинився у Львові, де постригся в ченці. У 1613 – 1619 рр. викладав у братській школі й працював друкарем у братській друкарні. Наприкінці 1610-х років на запрошення
Основною працею Памва Беринди, що стала одним із найцінніших надбань староукраїнської лексикографії, є “Лексіконь славеноросскій и ймень тлькованіє”, який було видано в друкарні Києво-Печерської лаври 1627 р. Над”Лексіконом…”, що являє собою в основному перекладний церковнослов’янсько-український словник, Памво Беринда працював 30 років. Є тут елементи енциклопедичних, тлумачного, етимологічного, орфографічного та деяких інших видів словників. “Лексікон…” налічує 6982 реєстрових слова, складається з двох частин. У першій із них 4980 церковнослов’янських слів перекладаються книжною українською мовою, у другій (“Имен тлкованіє”) тлумачаться іншомовні власні назви та імена людей (2002 реєстрових слова).
Памво Беринда активно залучав і творчо використовував лексикографічні праці своїх попередників, згадуючи деяких у післямові до твору. Зокрема, це матеріали з давньоруського словника – ономастико на “Речь жидовского языка…”, інших давньоруських словників, “Сказанія изявленно о писменех…” сербського й болгарського мовознавця Костянтина Костенецького (хоча напевно стверджувати не можна). Міг використати глоси, що трапляються у виданнях білоруського першодрукаря Франциска Скорини, твори “иньїх”. Багато статей залучив Памво Беринда з “Тлькованіа” Максима Грека й “Лексиса” Лаврентія Зизанія, про яких говорить із глибокою повагою. За дослідженням В. Німчука, літературними джерелами реєстру “Лексікона” були перші друковані книжки, насамперед “Острозька Біблія” (1581) і твори, надруковані в Києво-Печерській лаврі, багато рукописних книг, серед яких – праці Фукідіда, Плугарха, Аристотеля, Йосифа Флавія. Майже скрізь у словнику проставлено наголоси, інколи говориться про багатозначність слова, подекуди застосовується система посилань (“зри”), можуть указуватися деякі характерні для слова граматичні ознаки.
Слова в реєстрі досить послідовно розміщено в алфавітному порядку. Церковнослов’янізми пояснюються однією лексемою, синонімічним рядом слів, рідше – описово або етимологічно. Лексикограф часто посилається на тексти Біблії та твори “отців церкви”, інколи зіставляє слова різних мов (крім класичних і слов’янських, згадано угорську та італійську мови). “Лексікон…” Памва Беринди залишив помітний слід в історії української лексикографії, справив значний вплив на розвиток словникової справи в Росії і Польщі. З пошаною згадували його Михайло Андрєлла, Іоаникій Галятовський, Симеон Полоцький.
Памво Беринда відомий також як автор збірки віршів “На Рождество Господа Бога… Ісуса Христа”, надрукованої у Львові наприкінці 1616 р. Її присвячено львівському православному єпископові Ієремії Тисаровському. Різдвяні вірші являють собою декламацію і складаються з прологу, промов семи отроків, які славлять народження Ісуса Христа, й епілогу, в якому висловлюється радість із приводу свята. У творі використано елементи розмовного стилю й побутової лексики. У віршах наявні деякі характеристичні ознаки шкільної драми, зокрема дія та спів.
У збірці міститься ще декілька оригінальних віршів. Один із них (“На Стефана первомученика”), як гадає В. П. Колосова, розповідав в алегоричній формі про відомого українського письменника – полеміста Стефана Зизанія. У вірші “З ляменту над Василієм Великим” використано риторичні засоби “Слова о Законе и Благодаті!” Іларіона, насамперед риторичні звертання й вишукані епітети.
Памво Беринда брав участь у створенні “Імнології” – панегірика друкарів Києво-Печерської лаври Петрові Могилі (із наскрізним акровіршем).
Літ.: Житецький П. Г. Нарис літературної історії української мови в XVII ст. // Житецький П. Г. Вибрані праці. Філологія. К., 1987; Сычевская А. И. Памва Берьінда и его “Вирши на Рождество Христово и др. дни”. К., 1912; Горецький П. И. Памва Беринда: його “Лексікон славеноросскій” // Укр. мова в шк. 1956. № 2; Німчук В. В. Памво Беринда і його “Лексікон славеноросскій и имен тлкованиє” // Лексикон славенороський Памва Беринда. К., 1961; Коляда Г. И. Памво Берында – архитипограф // Книга: исследования и материалы. М., 1964. Сб. 9; Історія українського мистецтва: У 6 т. К, 1967. Т. 2; Коляда Г. І. До життєпису Памва Беринда // Рад. літературознавство. 1973. № 1; Колосова В. П. Із спостережень над поетичною спадщиною Памва Беринда // Рад. літературознавство. 1978. № 8; Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980.
С. Лучканин
БЕРИНДА ПАМВО
твір на морально етичну тему
Related posts:
- КАЛЬНО ФОЙСЬКИЙ АФАНАСІЙ (рр. нар. і см. – невід.) – давньоукраїнський письменник. Був ченцем Києво-Печерської лаври; на думку деяких дослідників, навчався в Києво-Братському училищі. Належав до книжників, що гуртувалися навколо Петра Могили. 1638 р. видав польською мовою книгу...
- ПОЛІКАРП ПОЛІКАРП (кінець XII – перша половина XIII ст.) – давньоукраїнський агіограф. Один із авторів Києво-Печерського патерика. Був ченцем Києво-Печерської лаври, протягом певного часу – ігуменом у київському монастирі св. Косми й Даміяна. Мріяв про єпископську...
- Києво-Печерський патерик Києво-Печерський патерик – пам’ятка києво-руської літератури XIII ст., збірник оповідань про ченців та заснування Києво-Печерської лаври. В основу К.-П. п. покладене листування владимирського єпископа Симона, який скаржився на звичаї Владимиро-Суздальського краю, поривався до Києва, та...
- Азбуковники Азбуковники (від азбука) – своєрідні словники-довідники, в яких статті з різних галузей знання розміщувалися за алфавітним принципом. Спочатку в них подавалися слова іншомовного походження з докладним розкриттям значення, біблійно-церковна символіка (XIII-XIV ст.), а далі –...
- Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г....
- Атеней “Атеней” (від грецьк. Athenaion – храм Афіни, богині мудрості, мистецтва та ремесел) – науково-літературний гурток, заснований Єлисеєм Плетенецьким на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. До складу “А.” входили перекладачі, поети, гравери, друкарі (Захарія Копистенський,...
- СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640 р. став намісником Києво-Печерської лаври,...
- ЗЕМКА ТАРАСІЙ ЗЕМКА ТАРАСІЙ (2-га пол. XVI ст. – 13.09.1632, Київ) – громадський, освітній і церковний діяч, поет, перекладач і друкар. Ймовірно, був дидаскалом Львівської братської школи, брав участь у діяльності гуртка Гедеона Балабана. У 1615 р....
- АРМАШЕНКО (ГАРМАШЕНКО) ІВАН АРМАШЕНКО (ГАРМАШЕНКО) ІВАН (рр. нар. і см. невід.) – старший друкар Києво-Печерської лаври. Вважався спеціалістом з друкування польських книг, друкував і редагував вірші Лазаря Барановича. У віщанні “Синопсиса” 1680 р. є його акровірш “К читателю...
- ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ (бл. 1554, с. Плетеничі, тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл. – 29.10.1624, м. Київ) – церковний і культурний діяч, письменник. У 1595 р. став архімандритом Пінського Лещинського монастиря. З вересня 1599 р. – архімандрит...
- ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО (р. нар. невід. – після 1624) – давньоукраїнський поет, перекладач, освітній діяч. Освіту здобув у Константинополі та Острозькій академії. Належав до членів Ставропігійського братства у Львові, але 1601 р. був тимчасово виключений з...
- БОРЕЦЬКИЙ ІОВ БОРЕЦЬКИЙ ІОВ (Іван Матвійович, р. н. невід., ймовірно, с. Бірче, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – 12.03.1631, Київ) – давньоукраїнський письменник, перекладач, церковно-релігійний діяч. Народився в Галичині в шляхетській родині. Спочатку навчався у Львівській братській...
- БРАТСТВА БРАТСТВА. Наприкінці XVI ст. в Україні й Білорусі виникають численні громадсько-політичні та освітні організації, названі братствами. На межі XVI – XVII ст. братський рух стає масовим. Братські громади існували, як правило, при православних церквах і...
- ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) ЛАВРЕНТІЙ ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) ЛАВРЕНТІЙ (р. нар. невід., с. Тустань, тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл. або с. Потелич, тепер Жовківського р-ну Львівської обл. – не раніше лютого 1634 р., м. Корець, тепер Рівненської обл.) – письменник, перекладач,...
- Монастирсько-церковні літописи Монастирсько-церковні літописи – жанровий різновид національного літописання, історико-літературні пам’ятки, в яких подана белетризована історія заснування монастиря чи церкви, релігійна, освітянська та господарська діяльність, зв’язок із суспільно-політичним життям краю, держави, особливості світського життя України, Європи в...
- Твір на тему “Славетна святиня – Києво-Печерська лавра” На мою думку, найкращий відпочинок – це подорож. Тут тобі і нові знайомства, і музеї, і замки, і старовинні вулички, чудернацький одяг та чужоземна кухня. Все нове, незвідане, неймовірно цікаве. Минулого літа ми їздили з...
- ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Історично-мемуарна література Іван Величковський народився на Чернігівщині, навчався в Києво-Могилянській колегії. Спочатку митець працював у друкарні Лазаря Барановича в Чернігові, пізніше оселився в Полтаві й служив там священиком. Іван...
- ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ ЛАЩЕВСБКИЙ ВАРЛААМ (1704 – 28.07.1774) – давньоукраїнський драматург, філософ, церковно-релігійний діяч. Народився в польській родині. У 1726 – 1737 рр. навчався в Києво-Могилянській академії. 1738 р. постригся в ченці під іменем Варлаама. Викладав у Києво-Могилянській...
- РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ (р. нар. невід. – 10.12.1688, Київ) – письменник і церковний діяч. Народився, ймовірно, на Чернігівщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Вважають, що 1656 р. виголосив слово на посвяту І. Гізеля в архімандрити. З 1671...
- Літопис Літопис – пам’ятка історичної прози Київської Русі та козацької доби. Розповідь часто починалася словами “В літо…” – с звідси назва жанру. Л. мали такі різновиди: щорічна хроніка та власне літописні оповідання, що мають відповідну літературну...
- КОСОВ СИЛЬВЕСТР КОСОВ СИЛЬВЕСТР (р. нар. невід., маєток Жировиці у Вітебському воєводстві, Білорусь – 13.04.1657, Київ) – український церковний діяч, філософ, педагог і письменник. Виходець із білоруської православної шляхта. Закінчив Віденську братську школу, навчався в Люблінській єзуїтській...
- ДЕНЬ СВЯТОГО СИМОНА ЗІЛОТИ Це дуже давнє язичницьке свято, що припадає на 23 травня, яке з запровадженням християнства на Русі було “опоряджене” як день святого апостола Симона Зілота. Святитель Симон (III століття) спочатку був послушником Києво-Печерської лаври, потім був...
- Контрафакція Контрафакція (лат. contra – проти, facio – роблю) – 1). Порушення авторського права, коли без відома автора розповсюджується його твір. 2). Законспіроване видання певних книг, коли доводиться цілком свідомо вводити неправильні дані. Так, у зв’язку...
- МОГИЛА ПЕТРО МОГИЛА ПЕТРО (31.12.1596, Ясси – 11.01.1647, Київ) – визначний релігійний, культурно-освітній діяч. Походив із давнього шляхетського волоського роду православної віри; батько його Симеон був господарем (правителем) Волощини, а потім і Молдавії на початку XVII ст.,...
- АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ (р. нар. невід. – 1651) – давньоукраїнський друкар, письменник. Навчався у Львівській братській школі, пізніше з власною друкарнею мандрував по Молдавії. 1628 р. повернувся до Львова, де згодом (1638) об’єднав свою друкарню з...
- ГІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ ГІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ (бл. 1600, Пруссія – 28.11.1683, Київ) – історик, письменник. Народився в німецькій родині протестантів – реформаторів; юнаком прибув до Києва, прийняв хрещення і став монахом. По закінченні Києво-Могилянської колегії (1642) був рекомендований П....
- Скарби України (твір-розповідь з народознавства) 8 клас (твір-розповідь з народознавства) Серед багатющої культурної спадщини українського народу особливе місце посідають пам’ятки архітектури минулого століття. На цих пам’ятках позначилося піднесення національної свідомості народу. Саме в XI-XVIII століттях великого розквіту Досягай всі види...
- Анфологіон Антологіон “Анфологіон”, або “Антологіон” (грецьк. anthologia – квітник) – збірники текстів релігійного та літературного змісту (молитви, уривки Святого письма, житія тощо), які виходили в Україні XVI-XIX ст. Перше таке видання здійснено у 1619 у Києво-Печерській лаврі...
- САКОВИЧ КАСІЯН САКОВИЧ КАСІЯН (світське ім’я – Калікст; бл. 1578, с. Потелич, тепер Нестерівського р-ну Львівської обл. – 1647, м. Краків, Польща) – поет, перекладач, педагог, філософ, теолог – полеміст. Навчався в Замойській і Краківській академіях. 1620...
- МИТУРА ОЛЕКСАНДР МИТУРА ОЛЕКСАНДР (кінець XVI – перша половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет, видавець, культурний і освітній діяч. Належав до Києво-Печерського науково-літературного гуртка, який утворився на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. Тут довкола його архімандрита...