БАСУРМЕН – Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932)

Українська література 6 клас

ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ

Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932)

БАСУРМЕН1

Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері.

Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.

Коло печі порається підтикана2 мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка.

– Мамо, дайте снідать!..

– А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам – так собі й знай, – казала мати, сердито тьоригаючи3 рогачем. – Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? Безстрамнику!..

– У дядька ж Микита більший за мене, а його ще ні разу не молили! – гуде плаксиво Семен.

– Бач, з кого він привод4 бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те він махамет.

– А дядина казала ж, що ми обидва з Микитою махамети.

Мати побожно скривилася й заплющила очі.

– Що ти вдієш із таким кателиком… Із таким лобурем, таким харцизякою! – Далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати5: – І що ти собі думаєш,

Семене, коли ти порозумієш? То ж тільки невіра, бусурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! – мати показала рукою на стіну.

Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду: од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.

Він одступив далі й промовив уперто:

– Хай завдають.

– На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.

1 Басурмен (бусурман, бусурмен) – у давнину так називали людину іншої віри (переважно мусульман).

2 Підтикана – з підтиканою, підгорнутою спідницею.

3 Тьоригати, торгати – тягнути різкими рухами; ворушити, смикати, термосити.

4 Привод приклад.

5 Всовіщати – умовляти зрозуміти свою неправоту, хибність поведінки, намагатися викликати докори сумління, спонукати до каяття.

– Дарма…

– Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути.

Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.

– А я втечу-у…

– Куди? Дурню! Скрізь вони тебе знайдуть, скрізь впіймають. Упіймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло і вкинуть тебе, неблагословенного, в казан у киплячий…

Шелевіють6, тріскотять перед іконами лампадки; знадвору долі та тягучий дзвін, ніби скрізь сон скликаючи людей до служби: “Бе-ем!.. Бе-ем!..”

Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють, і вже лагідним, тихим голосом, як побожну казку, розповідає вона про всі пекельні муки, які дожидають на тім світі грішного Семена.

– Мамо, а казан буде такий, як ото москалі кашу варять? – довірчиво вже перепитує він матір.

– Буде казан великий, великий та глибокий…

Стоїть Семен, схилившись на причілок7, задумався.

Довго він щось міркував собі, зважував, далі зітхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив:

– Ну, моліть…

Тихо в хаті. Чути тільки, як тріскає в печі.

Мати одхилила голову од печі, схилилася на рогач, тихо проказує молитви. Перед іконами стоїть, як солдат на варті, Семен – одна рука, як прив’язана, друга маха, як заведена. Плаксивим голосом повторяє він за матір’ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як і в неї, тон і інтонацію.

Раз по раз тихе молитовне буркотання переривається сердитими вигуками:

– Стій рівно! Бий поклони! Не верти головою, як коняка! – І далі знову лагідне, побожне: – “І остави нам… долги наша… яко же і ми…”

У печі щось зашкварчало, зашипіло, ніби його ошпарено окропом.

Мати охнула й миттю крутнулася до печі:

– Триста ж твоїй матері сяких та таких! Чи ти ж не сказився, чортового коріння горщик! – Торохтить рогачем, хапається як швидше витягнуть із огню оскандалений горщик, почала гримати на його та докоряти, як живого.

– Мамо: “якожеїми”… Мамо!.. – нудьгуючи, навертає її до молитви Семен.

Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось до його, про Семена забула.

6 Шелевіють – колихаються.

7 Причілок – бокова стіна будинку.

– Мамо! – з мукою, з слізьми благає Семен, переступаючи нетерпляче з однієї ноги на другу, як на гарячому камені. – Мамо! Чуєте чи ні? Мамо!

– Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобі? – витріщилась на нього мати, повернувшись од горщика.

– Чого мордує! Забули вже? “Якожеїми”…

Мати пролупується, побожно, крадькома хреститься, зітхає і знову переходить на тихий молитовний тон.

Семен б’є поклони, не торкаючись коліньми долівки, і охоче задержує голову на землі. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги, як у вилазку, йому видно все, що діється позаду його.

Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Ген дядьків Рябко стоїть коло комори, здається великим-великим, як світ. “Чого ж то він зазирає в комору?” – думає собі Семен. Далі, кинувшись, гукає, як несамовитий:

– Мамо! Собака до сала в комору лізе!

– Де? – ще голосніше крикнула перелякана мати.

Семен схоплються на ноги і трьома пучками, які в нього були складені для хреста, показує на двері:

– А дивіться!

Мати щось кинула, щось ухопила і зникла за дверима, як буря.

Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі і солодко-солодко потягнувся.

Далі засміявся, підстрибнув і тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати:

Тра-та-та! Тра-та-та!

Сіла баба на кота!..

А в хаті тихо, тільки піч сама собі порядкує – топиться.

Семен відразу змовкає. Очі його загораються радісним, розбійницьким блиском.

Зирк, зирк! – ними по хаті.

На вікні – великий недокурок, що батько ще звечора забув.

У Семена – аж ноги затремтіли: вхопив він його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється.

Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько спою голову, прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс – він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп’янілою посмішкою.

– Семене!

Семен озирнувся – мати.

Мовби крізь сон пам’ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу, як чиясь холодна рука тіпала його по губах; чув, як щось гупало в спину і далі, мов па крилах, миттю винесло його в сіни.

– Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, .і хати зовсім! – наказує йому мати. – Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся.

І Семен, гірко ридаючи, спотикаючись, біг із сіней у далекі, невідомі світи…

Набитий, Богові неугодний, вигнанець із рідної хати, – де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..

Сидить Семен там, зігнувшись, поклав голову на коліна й гуде. Гуде й гуде – вже й спина переболіла, і сліз нема, а він гуде.

Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати.

“Коли вже ви виганяєте мене з дому, то краще мені вмерти”.

– Гу-гу!.. – тягне він ліниво, а думка малює жалісну картину.

Ось він умер, і несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче:

“А куди ж це ти, мій синочку, виряджаєшся?!”

А Семен їй докірливо од повідає:

“Не знаєте куди – в пекло!”

“А на кого ж ти, мій голубчику, покидаєш?!”

“Ага, тепер “голубчику”, – думає собі Семен, – а тоді – “басурмен”! Ні, несіть далі – не встану”.

Аж ось і яма вже близько.

Тут Семен засовався на місці й кашлянув.

“Щоб, чого доброго, справді, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, – подумав він боязко, уже тільки сам собі. – Ні, нехай яма буде ще далеко-далеко-далеко…”

Сонце підбилося вище на небо і стало через бур’яни гріти на Семена. За городами вилко небо, синє-синє та кругле, ніби велетенська полив’яна піч випалюється на огні міниться, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг.

Дивиться Семен – квітки злодійкувато повиставляли головки з трави та всі, як одна, моргають йому:

“Тікай. Семене, сюди! Тікай, Семене, сюди!”

У Семена в голові думки плутаються, похорон зразу ліквідується: тільки хотіли його вкинути в яму – він з труни та далі! А піп за ним із кадилом: держи, лови його! Мати: то це ти дурив мене, лоботрясе? Стій же ти, кателику, вернешся додому!

У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтриманим сміхом.

Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався до лугу, широко розставляючи руки.

Лежить Семен горілиць у високій траві, виставив уверх коліно, дивиться у синє небо, голова – низько на землі.

Перед очима летить маленький комар…

Здається, десь високо в небі журавель лине. Над головою недалеко манячить8 стеблина звіробою, і здається вона Семенові високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом… І друге вже таке, і третє…

І ось уже всі квіти й травини видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток-деревин. Листки на них великі-великі, як зелені химерні покришки, а квітки – ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугуни, блакитні дзвони, жовті цебри, жовтогарячі діжі, а з того густого лісу, ніби верховина якоїсь скелі, визирає його власне коліно.

Шугають величезні метелі у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шовках. Сідають на квітки, хитають крилами, як мальованими ворітьми.

Ген-ген ніби, із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами.

Летить, гуде, ніби диякон у церкві службу Божу починає:

“Миром… Господу… по-мо-о-о…”

Далі спинився він над однією чашкою, зазирає:

“Що у вас тут таке?.. – Покоштував, подумав, пробурчав: – А нічого собі… – І знову: – Помо-о-о…”

І подавсь, подавсь, подавсь, кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів.

Комарі, мушки, усякі кузки запищали цілими роями, кожне по-своєму, як той голосливий хор: “І… і… і… і…”

Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церкві, підспівує їм тоненьким голоском, лад дає:

– Господи, по-ми-и-и…

8 Манячити – виднітися.

Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні струни вдарив невидимий цимбаліст.

Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи.

Святі кравчики зашуміли на срібних машинках.

І роботу роблять, і службу Божу правлять.

Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу:

Бом, дзень,

Сав-ка вмер!

Положили Сав-ку

На ду-бову лав-ку!

Лав-ка гнеть-ся,

Сав-ка смієть-ся!

Припікає сонце, парить починає – і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише деревій, озивається святим куривом смілка.

Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря.

1. Хто під час молитовних поклонів Семена й матері лізе в комору до сала:

А) дядьків Микита; б) сусідчин Мурко;

В) дядьків Рябко; г) хтось невідомий?

2. Куди подався Семен одразу після “ліквідації похорону”:

А) до лугу; б) у поле; в) у долину; г) до річки?

3. Чиї передзвони лунають над Семеном у кінці оповідання:

А) попа; б) регента; в) “нового паламаря”; г) про це нічого не сказано?

4. Які емоції виникали в тебе під час читання оповідання С. Васильченка “Басурмен”?

5. Опиши, яким зовні тобі видався Семен, а якою мати.

6. У які часи, на твою думку, відбуваються події в оповіданні? Що ти знаєш про роль, яку відігравала тоді церква в житті українських селян?

7. Звідки, на твою думку, узялися забобони в Семенової матері, якими вона живе і якими лякає сина?

8. Як ти розцінюєш поведінку Семена?

9. Знайди й прочитай той фрагмент в оповіданні, що свідчить про Семенове вміння бачити красу природи. Чи багата його творча уява?

10. За допомогою яких слів в оповіданні досягаються комічні ефекти?

11. До якого виду комічного – сатири чи гумору – належить це оповідання? Обгрунтуй свою відповідь.

12. Що, на твою думку, хотів С. Васильченко сказати читачеві оповіданням “Басурмен”?

13. Підготуйся до виразного читання за ролями уривку, де мати спілкується із сином.

14. Знайди й випиши до зошита слова церковного вжитку. Поясни, яку роль вони відіграють у творі.

15. Чи таким виник у твоїй уяві Семен, що лежить у травах, як зображено на ілюстрації до оповідання. Якщо ні, то яким?

16. На уроках української мови ти познайомився з поняттям “інтер’єр”. Визнач особливості зображеного на малюнку інтер’єру Семенової хати. Знайди й виразно прочитай уривок з оповідання, що відповідає цьому малюнкові.

17. Поділи текст оповідання С. Васильченка “Басурмен” на частини, добери до них заголовки (письмово).

18. Підготуйся до усного переказування оповідання С. Васильченка “Басурмен” від першої особи.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

БАСУРМЕН – Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932)

моє серце в верховині