БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (псевд. і крипт. – Подолянин; А..; Олег; Александер Б.; Австрієць; Олекс. Барв.; Ол. Барв.; Ол. Б.; Б-ський Олександр; Б-ський Ол.; Б-нський, Олександр Гр-ч; Барв. Ал.; О. Б.; 08.06.1847, с. Шляхтинці, тепер Гнізднчка на Тернопільщині – 25.12.1926, Львів) – громадсько-культурний діяч, педагог, історик літератури, редактор, публіцист.

Народився в багатодітній родині священика. Початкову освіту здобув у сільській школі. З 1865 р. – студент філософського відділу Львівського університету. Ще студентом виявив неабиякі літературно-наукові здібності (зокрема, інтерес до історії України та історії української літератури). У “Правді” 1867 р. опублікував свою першу історичну розвідку “Гуня і Острянин”, активно дописував до газети “Діло”.

У ці ж роки, листуючись з белградським професором С. Новаковичем, надсилав йому твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, де вони у перекладах сербською мовою друкувалися в журналі “Біля”. Твори сербських авторів перекладалися українською мовою і виходили у Львові.

По закінченні університету (1868) працював у Бережанах заступником вчителя; з 29 серпня 1871 р. – старшим учителем у Тернопільській учительській семінарії.

У 70-х роках подорожував по Буковині, заснував там з братами Воробкевичами альманах “Руська хата” (1877). Мав досить тісні контакти з віденським журналом “Die Reform”, у якому

протягом 1874 – 1880 рр. опублікував кілька десятків статей, здебільшого історико-етнологічного характеру.

У 1882 – 1883 рр. на сторінках “Діла” О. Барвінський вів огляди літературної і громадської роботи галичан. Відтак вийшла окрема збірка “Літопись суспільної роботи і сили русинів австрійських” (Л., 1885). Саме в “Ділі” за 1880-1883 рр. під псевдонімом Подолянин надрукував цикл статей з культурно-освітнього поля – “Наші народні хиби і потреби”, “Реформа народних шкіл”, “Організація суспільної праці русинів” та ін. Працював у товариствах “Просвіта”, “Руська бурса”, “Руська бесіда”, брав участь в організації на Поділлі читалень, гуртків, хорів, видавав популярні книжечки для народу.

1891 р. О. Барвінський увійшов до Палати послів Державної Ради у Відні і став членом Українського клубу, який проголосив, що боронитиме права та інтереси українського народу для його національного, політичного, економічного й культурного розвою. 1894 р. О. Барвінський став послом до галицького сейму. І в Державній Раді, і в сеймі часто виступав у парламентських дискусіях, коли йшлося про економічне піднесення селянства, про культурні потреби українського народу в Галичині. Домагався заснування українських народних і промислових шкіл, гімназій та університетських кафедр, обстоював самостійність українського народу і його мови, причому не лише в місцевій пресі, а й у парламентських установах, шкільній раді та іноземних виданнях, зокрема в німецькій і чеській періодиці.

14 жовтня 1896 р. О. Барвінський приступив до заснування політичного товариства “Католицький Русько-народний Союз”. На початку XX ст. створив партію “Християнсько-суспільний Союз”.

У літературно-педагогічній, народознавчій діяльності О. Барвінський ратував за найтісніші зв’язки з Наддніпрянською Україною, з ученим світом Європи. Зав’язав контакти з видатними громадськими діячами В. Антоновичем, Т. Рильським, О. Кониським, І. Нечуєм-Левицьким, М Старицьким, П. Кулішем, М. Лисенком.

О. Барвінський активно впроваджував у школи українську мову, здійснив заміну етимологічного правопису на фонетичний, чим зазначив окремішність і самостійність нашої мови. Саме він запровадив у шкільних підручниках термін “українсько-руський”. О. Барвінський – автор багатьох посібників, підручників, хрестоматій з української літератури від початкових шкіл до гімназій і вчительських семінарій.

Переїхавши до Львова (1888), вчений активно працював в “Українському педагогічному товаристві” (у 1891 – 1896 рр. – його голова). Саме з його ініціативи 1892 р. Товариство ім. Шевченка було реорганізоване й перетворене на наукове (головував у ньому в 1893 – 1897 рр.). 1899 р. О. Барвінського іменовано дійсним членом Товариства у філологічній секції. За його редакцією вийшли перші чотири томи “Записок Наукового товариства ім. Шевченка”. Пізніше став головою мовної та археологічної комісії Товариства і залишився ним до кінця життя.

Статті, нариси, полемічні виступи, огляди й коментарі О. Барвінського з історії літератури, етнографії, мовознавства друкувалися в українських, польських, німецьких газетах, у “Записках Наукового товариства ім. Шевченка”, виходили окремими виданнями. З оригінальних наукових досліджень особливої оцінки заслуговує його науково-популярна книга “Ілюстрована історія від найдавніших до нинішніх часів після руських та чужих істориків, з двома історичними картами й 40 ілюстраціями” (1890).

Історичні праці О. Барвінського “Історія Руси”, “Споминка з життя Івана III Собеського” (1883), “Ставропігійське Братство Успенське у Львові, його заснування, діяльність і значення церковно-народне” (1886), “Данило, король руський” (1890), “Початок Галицького князівства” (1890), “Історичний огляд засновин Народного Дому у Львові” (1908) та інші мають і сьогодні велике пізнавальне значення.

Літ.: Барвінський О. Спомини з мого життя // Самі про себе: Автобіографії видатних українців XIX століття. Нью-Йорк, 1989; Павлишин С. Пам’ять роду і народу // Дзвін. 1993. № 4-6.

В. Качкан


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

диалог на тему культура общения