БАРОКО ЯК ЛІТЕРАТУРИЙ НАПРЯМОК


Історична енциклопедія

Світогляд людини XVII століття

До кінця XVI століття європейське Відродження вичерпало себе і ідеологія гуманізму зазнала кризи. На жаль, уявлення гуманістів про людину як вінець творіння Господа, як істоту найдовершенішу у Всесвіті залишилися тільки наївною мрією. Високі ідеї про вроджене прагнення кожної людини до творчості та духовного самовдосконалення розбилися вщент.

XVII століття – це новий етап в усвідомленні людиною свого місця у Всесвіті. Після доби Відродження настав час розчарувань і розгубленості. Розвиток наук, зокрема, астрономії, призвів “господаря Землі” до усвідомлення, що Сонячна система не єдина і не центральна у Всесвіті, а одна з-поміж багатьох і багатьох інших у запаморочливій Нескінченості світів. Що люди – лише безпорадні піщинки на планеті-грудочці. Ідеал богорівної високодуховної людини доби Відродження був зруйнований, як і гуманістичний оптимізм зазнав краху. Європу охопив песимізм.

Протягом усього XVII століття Європа переживала небувалі потрясіння: спустошлива Тридцятилітня релігійна війна в Німеччині; жахлива економічна криза в Іспанії; постійні інтриги і повстання у Франції; громадянська війна і революції в Англії1; ріст релігійної нетерпимості та репресій на грунті різних віросповідань.

Ці та багато інших подій катастрофічного характеру сприяли утвердженню

песимістичного світогляду, розчаруванню в людині – істоті жадібній, жорстокій, кровожерній, здатній убивати собі подібних, прирікати інших на голод, безсоромно користуючись плодами їхньої праці.

1 Згадайте також історію України XVII століття (війни під проводом Богдана Хмельницького, Руїну тощо).

У філософії та мистецтві XVII століття панівними стають ідеї беззахисності людини перед природними стихіями, ударами долі, невідворотності страждань, старості, смерті. Усе в цьому світі мінливе, і не варто очікувати від життя щедрих дарунків. Адже потім важче буде пережити біль утрат.

Єдине, що залишається людині, – бути стійкою перед випробуваннями долі, бути готовою пожертвувати усім, що має цінного в житті. Ці ідеї відобразилися у двох головних художніх напрямах мистецтва, які у XVII столітті прийшли на зміну ренесансному реалізму, – бароко і класици́змі.

Походження терміна бароко до кінця не з’ясоване. У перекладі з італійської bаrоccо означає дивний, химерний. Первісно словом бароко називали один з архітектурних стилів, який характеризувався вишуканою декоративністю і пишністю. Пізніше ця назва поширилася на інші види мистецтва та на літературу зокрема.

У творах бароко – світ недосконалий, мінливий, хаотичний, людина не може осягнути його складних і химерних законів, адже вона часто не розуміє навіть логіки власних вчинків. Вона стає мислячою іграшкою в руках вищих сил і власних пристрастей. Людині, яка, на відміну від усіх земних істот, розуміє трагічність свого становища, залишається або змиритися з брутальною дійсністю, або намагатися насолодитися швидкоплинною миттю безтурботної молодості, чарівливої краси і пристрасного кохання.

Критична налаштованість митців, які бачили реальність відразливою, а людину – недосконалою, сприяла тому, що, з одного боку, у літературі цього періоду надзвичайну популярність здобули сатиричні твори, в яких викривалися ганебні сторони життя суспільства (здирництво, продажність, тупість, шахрайство, розпуста). З іншого ж боку, як у письменників так і в читачів, з’явилося бажання за допомогою високого мистецтва і уяви дистанціюватися від потворної дійсності, зануритись у світ яскравих вишуканих образів.

Теоретики бароко вважали, що література має бути елітарною, що ренесансній емоційності потрібно протиставляти філософічність. Передаючи тонкі психологічні стани і філософські думки, митці свідомо “затемнювали” зміст творів, за допомогою гри слів ускладнювали мову поезій, використовували найрізноманітніші засоби виразності, зверталися до міфологічних образів і сюжетів.

Удаючись до складних символів та алегорій, метафор і порівнянь, письменники пропонували читачеві-інтелектуалу розгадати ідею твору і таким чином стати його співавтором, співтворцем. Наприклад, поширеними образами-метафорами в барочній поезії були образи бурхливого моря (життя), корабля (долі), серця (душі) тощо.

У межах бароко розвивалися різноманітні літературні жанри. Але у зв’язку з характерною для цього напряму загостреною увагою до людської особистості, особливого розквіту зазнала лірика. Вона дозволяла динамічно, напружено і яскраво передати настрої і переживання людини.

Основними мотивами барочної лірики є: пошуки сенсу буття, швидкоплинність молодості і кохання, невідворотність долі, страх смерті, осуд війни, ницість людських бажань, релігійне самозречення та інші.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

БАРОКО ЯК ЛІТЕРАТУРИЙ НАПРЯМОК
роки мої шкільні