Автобіографічність кіноповісті Олександра Довженка “Зачаровано Десна”

У 1957 р. з’явилася друком збірка повістей Олександра Довженка “Зачарована Десна”, від якої фактично почався “відлік” письменницької слави.
Вражаючим документом доби є “Щоденник” О. Довженка, а шедевром його творчості – “Зачарована Десна”. У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання ” довгою розлукою з землею батьків” і бажанням “усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел”.
Задум написати твір виник у Довженка ще в роки Другої світової війни. Про це він говорить у листах до рідних, у “Щоденнику”, маючи намір видати таку книжку, яка б “принесла людям утіху, відпочинок, добру пораду і розуміння життя”. Про свій намір письменник уже чітко заявляє ЗО березня 1948 року. Проте ” Зачарована Десна” з’явилася лише в 1955 році, за рік до його смерті.
Кіноповість “Зачарована Десна” – твір новаторський за художньою формою та за постановкою і розв’язанням проблем. Автор намагається дослідити, які основні фактори формування людської особистості, у чому духовне джерело справжнього таланту, яка роль праці в житті людини. Новаторським цей твір можна назвати ще й тому, що Довженко висвітлює глибокі філософські категорії, серед яких: шляхи народу й людини до щастя, прекрасне й потворне в житті, покликання, сутність людини, її можливості,

добро і зло, життя і смерть.
“Зачарована Десна” – автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…”, про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла – неперевершеного косаря.
Спогади ці час од часу переростають в авторські роздуми – про “тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”, інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим – багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”.
Автор переконливо довів, що дитинство – найщасливіший і водночас найвирішальніший час в житті кожного. Те, якою зросте людина, залежить від багатьох факторів, які впливають на неї в перші роки життя, коли формуються її смаки, принципи та переконання. Отже, із “Зачарованої Десни” ми можемо дізнатися не лише про дитячі роки Довженка, а й про дитинство тисяч селянських дітей, що зростали в радості навпіл із горем та печаллю.
Оповідач у творі – сам письменник, який виступає у двох образах: як автор і як герой кіноповісті – маленький Сашко. Відповідно й розповідь має двоплановий характер. Перший план – це своєрідне поетичне відтворення світу в дитячій свідомості (письменник зосереджується на внутрішньому світові хлопчика), другий – філософські роздуми зрілої людини-митця про сенс людського буття, роль дитинства у формуванні особистості. Саме в роздумах найбільше розкривається літературна особистість автора. Письменник прагне показати межу між добром і злом, красивим і потворним, велич духовних можливостей простої людини і тягар трагічних випробувань, що випадає на її долю.
Письменник прекрасно знав народний побут, звичаї, духовний світ селянина, його психологію. Можна сказати, що “Зачарована Десна” – своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX – початку XX століть.
Темою кіноповісті “Зачарована Десна” є спогади письменника про своє дитинство, про кровний зв’язок з народом і рідною землею.
Митець закликає любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що дав тобі твій народ, що робить людину духовно багатою та щасливою, не забувати про свої корені, бути гідним сином своїх батьків, свого народу – така ідея кіноповісті.
У публіцистичному відступі звучить гнівний осуд фашизму, війни.
Якщо брати в широкому плані, то прочитується й ідея вічності життя, вічності людського роду й народу, який пройшов через страхітливі випробування далекого й не дуже далекого минулого.
Особливістю кіноповісті “Зачарована Десна” можна вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою.
Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом джерел фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип “нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій” (ретардація – штучне уповільнення дії, з метою звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку).
Композиція кіноповісті “Зачарована Десна” являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка.
У творі можна виділити окремі новели (“Город”, “Хата”, “Смерть братів”, “Смертьбаби”, “Повінь”, “Сінокіс”, “Коні”, “Дошколи”), ліричні й публіцистичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, в яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення).
Особливості композиції “Зачарованої Десни” зумовлені ще й жанром твору – кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна “кадрів”, планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист вважав, що сценарій (а кіноповість “Зачарована Десна” є одночасно сценарієм до однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних деталей, а в другій – великий пензель створення описів стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Автобіографічність кіноповісті Олександра Довженка “Зачаровано Десна”

карєризм