Апосіопеза

Апосіопеза (грецьк. aposiopesis – умовчання) – стилістична фігура, незавершене, раптово обірване речення, в якому думка висловлена не повністю. А. підкреслює неможливість сформувати всю глибину думки, почуття або небажання про все говорити, оскільки співбесідник спроможний зрозуміти й без слів. Наприклад: “- Ха-ха-ха!… всіх… викоренити… ха-ха-ха!… щоб і на насіння… всіх!… а-ха-ха… – вона аж хлипала” (М. Коцюбинський); “Ми йшли туди… Та яке там йшли… Летіли, рвалися… Тож ми вірили, що там… Зрештою, ти сам знаєш…” (У. Самчук); “Тато, бувало, й за цілий день так багато не вибалакували слів. А тут…” (Р. Федорів).

Там, під горою, в посмутнілій хаті,

Стоїть труна… а там, на тій горі…

І пізнє літо… снопики на нивці…

Гукає мати… бігає хлоп’я…

А там, у гробі… (Ліна Костенко).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Апосіопеза


аналіз твору павутинка
Апосіопеза