Антистрофа

Антистрофа (грецьк. antistrophe, від anti – проти і strophe – строфа) – в античній хоровій ліриці – парна строфа, що за своєю метричною структурою відповідала непарній; вони часто перемежовувалися або замикалися еподами – власне частиною хорової партії, наділеною відмінним ритмом. Таку тріаду ввів до грецької трагедії та лірики Стесіхор на межі VII-VI ст. до н. е., модернізувавши поетичну традицію Алкмана із Сард (VII ст. до н. е.), автора гімнів, пеонів, гіперхем та пісень до дівочих хорів-парфеніїв. А. супроводила рух хору на кону античного театру зліва направо, до сонячного сходу, тоді як дії, пов’язані зі строфою, відбувалися навпаки. Широко використовувалася ця форма у драмах Есхіла (“Прометей закутий”), Софокла (“Електра”, “Цар Едіп”) та ін. Поділ на строфи та А. не часто спостерігається в українській поезії, як, наприклад, у незакінченій драматичній поемі Лесі Українки “Іфігенія в Тавриді”, у циклі “Псалми” П. Карманського та ін., тому особливою подією слід вважати збірку П. Тичини “Замість сонетів і октав”, композиційно розбудовану за принципом строфи та А. (звичайно, без еподів).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Антистрофа
п'ятнадцятирічний капітан скорочено