Аналіз вірша Івана Франка “Легенда про вічне життя”

Біблія впродовж багатьох століть була тією духовною підтримкою для української бездержавної культури, яку вже митці не знаходили у звичайному житті. Ситуація, в якій довго перебувала поневолена Україна, часто нагадувала біблійні сюжети. Священна книга давала надію на те, що народ зможе знайти вихід із неволі за умови, що буде жити за заповідями. Біблія – джерело Великої мудрості, шлях до покаяння та самовдосконалення людини.
Іван Франко часто вдавався до інтерпретації християнських гуманістичних ідей, зокрема це є наявним в його творі

“Легенда про вічне життя”. Цей твір має загальнолюдський вагомий зміст. Поет вводить антитезу – скупим митникам, байдужим фарисеям протистоять духовно багаті особистості. Саме їх добрі серця та вчинки дають надію на перспективне майбутнє народу. Поезія входить до збірника “Мій Ізмарагд” і є важливою складовою всієї філософської лірики Франка. У цьому творі поет підіймає питання значимості людського життя, визначення його сенсу. Для “Вічного революціонера” життя завжди було боротьбою, але в даній легенді звертається головна увага на тему кохання, інтриги, зради.
За сюжетом твору доброчесний аскет
прожив майже все життя посеред пустелі, і тому заслужив увагу однієї богині. Вона дала монаху золотавий горішок, що приносить вічне життя. Проте аскет не бажає жити вічно і віддає горіх Олександру Македонському – легендарному володарю. А він в свою чергу передарує горіх коханій дівчині Роксані. Але вродлива персіянка любить іншого – генерала Птоломея. Полководець же уявляє вічне життя не з Роксаною, а з однією куртизанкою. Коли Роксана отруює Македонського, то ця сама куртизанка приносить постраждалому чарівний горіх, адже кохає його. Олександр не хоче ділити вічність з нелюбою, і тому відрікається від вічного життя і кидає горішок у вогонь.
Франкова “Легенда про вічне життя” є ліричним роздумом про призначення людини на землі, про вічні цінності. Дивовижний горішок вічності почергово отримували у творі: аскет, Олександр Македонський, Роксана, доблесний генерал та його куртизанка. Найдивніше те, що жоден з них так і не застосував горішок, адже не зміг знайти взаємної любові, задля якої хотілось би існувати вічно. Герої твору бажали кохання, але отримати його з примусу не могли, а життя без любові їм здавалося схожим на палання на кострі. Тому вічність ї видавалася скоріше мукою, ніж щастям.
“Легенда про вічне життя” – роздуми автора про життя, про те, що людина повинна жити стільки, скільки їй відведено долею, а вічність – це примарний ідеал, до якого всі прагнуть, але що саме з ним робити не розуміють.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Аналіз вірша Івана Франка “Легенда про вічне життя”


світогляд шарль бодлера
Аналіз вірша Івана Франка “Легенда про вічне життя”