Анаграма


Анаграма (грецьк. ana – пере та gramma – літера) – переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік – кіт, мука – кума, літо – тіло), постають псевдоніми (Симонов – Номис) тощо. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І. Котляревського “Енеїда” (частина IV): “Борщів як три не поденькуєш, / На моторошні засерчить; / І зараз тяглом закишкуєш, /їв буркоті закеньдюшить”. Можливості А. привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексич, К. Швіттерс, Гео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість, як, наприклад, М. Семенко у вірші “Автопортрет”:

Хайль семе коми

Ихайль кохайль альсе комих

Ихай месен михсе охай

Мх иль кмс мих мих

Семенко енко нко Михайль

Семенко мих михайльсе менко

О семенко михайль!

О михайль семенко!

Однак ніхто з-поміж авангардистів не сягнув того взірця, що його здійснив Гекарт, видавши у Валансьєні курйозну книжку під назвою “”Анаграмеана”, поема в VII піснях, XCV-те (насправді – перше – упор.) переглянуте, виправлене та доповнене видання, рік XI анаграматичної ери” (1821), що нині зберігаєтеся в Паризькій національній бібліотеці. Сам автор досить скептично ставився до свого видання.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Анаграма
розповідач у художньому творі це